суббота, 4 апреля 2009 г.

→ И в современной моде есть отголоски старины ←

Как же меняется мода! Прокалывание ушей, которое когда-то высмеивали и считали признаком безнравственного и фривольного поведения, теперь необычайно популярно не только среди девочек-подростков, но и их матерей, не говоря уже о растущем числе молодых людей.

Волосы, выкрашенные в каштановый цвет, можно встретить почти повсюду. Они тоже больше не высмеиваются и не считаются признаком дурного вкуса - наоборот, это приветствуется как элемент нового, свежая струя.

Но авантюризм в моде отнюдь не новое явление. Многие женщины, которых мы видим на гравюрах и картинах Kитагава Утамаро (1753-1806 гг.) красили губы зеленой помадой, а Сакамото Рёма (1835-1867 гг.), один из выдающихся реформаторов и "отцов" последующей реставрации Мэйдзи, носил западные ботинки в сочетании с традиционными панталонами "хакама".

Художник Юмэдзи Такэсита (1884-1934 гг.) изобразил на своих картинах женщин, носивших под кимоно шерстяные свитера, а актер Юдзиро Исихара подбирал весьма специфический цвет для своих костюмов.

С древних времен черные волосы, которые часто сравнивали с влажными перьями вороны, символизировали юность.

"Что же касается цвета женских одежд, то светло-фиолетовый цвет с обеих сторон особенно хорош. Хорошо и сочетание двух разных цветов - фиолетового и красного, светло-голубого и светло-синего индиго, а также белого и красного, или фиолетового, белого и темно-красного", - писала Сэй Сёнагон, эссеистка конца Х века и "дама в ожидании" периода Хэйан (794-1185 гг.).

Яркие, броские или сдержанные цвета становились критерием красоты в зависимости от тенденции моды того или иного периода. Поэтому нет ничего удивительного в том, что женщины никогда не жалели денег и сил на то, чтобы иметь кимоно, отвечающее последней моде.

Начало периода Эдо (1603-1868) отмечено настоящим бумом популярности классического кимоно. Жены сановников сёгуната Токугава предпочитали носить кимоно из Киото, где каждый аристократический клан имел свое родовое поместье и где за дизайн родовой одежды отвечал особый чиновник.

Как раз таким чиновником и был знаменитый Онодэра Дзюнай - один из 47 преданных самураев, которые в 1703 г. отомстили за убийство своего князя. Он отвечал за то, чтобы всю одежду для семьи его князя шили в соответствии с последней модой. Мало кто знает, что Онодэра, принадлежавший к клану Асано, который владел землями в Бансю (современный город Химэдзи в префектуре Хёго), выполнял эту роль. Он вошел в историю благодаря своему акту мести, увековеченному в произведении "Тюсингура".

Женщины в Киото до сих пор обожают кимоно. Здесь можно встретить дам, одетых в яркие изысканные кимоно даже в самом маленьком и захудалом жилом квартале.

"В Киото наиболее широким спросом пользуются кимоно теплых цветов, преимущественно красного, а синие, более холодные цвета, популярнее в Токио, - рассказывает Козо Уэба, директор секции дизайна одежды корпорации "Киото Mарубэни". - Поэтому кимоно ярких цветов мы в основном поставляем в Киото, а более скромных цветов - продаем в Токио".

Кимоно также отличаются по покрою - более смелые модели предназначены для Киото, а более простые - для Токио.

"Эти различия носят исключительно исторический характер, - поясняет Уэба. - Они отражают элегантность придворных в Киото и чистоту и скромность самурайского общества в Токио".

Особый вкус в подборе цвета мы встречаем в одежде, которую носила дама по имени Ёдо (1567-1615 гг.), одна из любовниц военачальника Тоётоми Хидэёси (1537-1598 гг.).

Дизайнеры из "Киото Марубэни" показывают образцы этой одежды, восстановленные по историческим эскизам. Характерным элементом является сочетание двух разных цветов правой и левой части кимоно, известное как "катами гавари". Контраст между белой и ярко-красной частями кимоно действительно поражает.

Как свидетельствуют образцы этой одежды, 400 лет назад в моде были эффектные, преимущественно красные цвета.

Дзюнъити Номура, профессор управления и делового администрирования из университета Тоё, считает, что в основе предпочтения того или иного цвета лежат психологические факторы.

"Красный цвет указывает, что по характеру человек экстраверт; тот, кто его выбирает, обычно более активен, - пишет он. - А синий цвет говорит о сдержанности и неприятии легкомыслия".

Если наблюдения Номуры точны, то выходит, что женщины из Киото более экстраверты, чем женщины из Токио, предпочитающие синий цвет, - ведь токийцы всегда отличались своей рациональностью и практичностью.

А что же мужчины? "В Осаке мужчины традиционно придерживались стиля одежды, который называется "кабукимоно", или "басара", что в приблизительном переводе означает "примечательный" или "эксцентричный". "Оба эти стиля определяли их образ жизни", - говорит Дзёдзи Огата, руководитель Объединения мужской моды Японии.

И сегодня мужчины Осаки продолжают эту традицию. В истории Осаки снискали известность четыре самурая - Сасакии Доё (1306-1373 гг.), Датэ Масамунэ (1567-1636 гг.), Маэда Кейдзиро и Мизуно Дзюродзаэмон, которые одеждой как бы подчеркивали активность своей деятельности.

Хотя эксцентричный стиль Осаки и не сумел выдержать конкуренции с современным Токио, ставшим в наше время законодателем мод, осакский стиль продолжал выделяться до середины 1960-х годов, особенно характерными костюмами в клетку и полоску красного или синего цвета.

Этот смелый стиль одежды передавался от поколения к поколению в сословии богатых торговцев осакского района Танимати.

Слово "танимати" даже вошло в жаргон борцов сумо. Так стали называть щедрых покровителей, которые содержали борцов и кормили их обильной пищей, чтобы они имели соответствующий тучный вид. Однако зачастую щедрость и великодушие осакские торговцы проявляли только для того, чтобы привлечь к себе как можно больше внимания.

Одежда в мелкую полоску, которую можно различить только с близкого расстояния, приобрела большую популярность среди токийцев.

"А жители Осаки до сих пор одеваются так, чтобы подчеркнуть свое достоинство и достаток, который они демонстрируют при каждом удобном случае", - добавляет Огата.

Любые тенденции в моде формируются под влиянием среды.

Токио - строгий деловой город. Его дух наглядно иллюстрируют районы Касумигасэки, Маруноути, Отэмати и Синдзюку.

Осака сейчас плетется позади, хотя показательными можно считать район Мидосудзи и Осакский парк бизнеса.

Район Кансай, в котором сосредоточены знаменитые исторические памятники, является самой обширной зоной туризма. Это прежде всего Арасияма в Киото, гора Вакакуса в Наре, район Китано в Кобэ.

Район Kaнто известен своими памятниками в Одайбе и Минато Мираи, хотя туристический бизнес здесь начал развиваться сравнительно недавно и не может сравниться с Кансаем. Большинство достопримечательностей Канто было разрушено и восстановлено только после Второй мировой войны. А чтобы посетить такие исторические места, как Никко и Хаконэ, потребуется почти целый день.

Поэтому жители района Kанто тратят больше денег на одежду, которую можно носить на работе. А в Kансае люди больше беспокоятся о том, что им одеть в выходные дни, когда они обычно посещают Китано или храм Гинкакудзи.

Согласно данным о продаже женской одежды в 2002 году, среди изделий токийских фирм Tokyo Soir и Onward Kashiyama Co. на первом и втором месте стоит продажа деловых костюмов, а среди изделий фирмы World Co. из Kobэ и Itokin Inc из Осаки - свитера свободного покроя.

Так что различия в образе жизни между ориентированными на работу женщинами Токио и ориентированными на досуг женщинами Кансая наглядно проявляются и в выборе одежды.

Что касается импортной одежды, то самой большой популярностью пользуются три фирмы - Louis Vuitton, Hermes и Channel.

И, как везде, желание красиво одеваться у женщины намного превосходит чувство бережливости. Продавец одного из магазинов одежды в Осаке рассказывает: "По выходным многие женщины заходят в магазин со своими мужьями, но ничего не покупают, и лишь бегло окидывают взглядом прилавки. Но среди недели они обязательно приходят сюда одни и за несколько минут покупают приглянувшуюся им дорогую одежду и украшения".

"Я помню одну молодую женщину, которая пришла со своей матерью и накупила целый мешок одежды фирмы Hermes. Покупки обошлись женщинам на сумму в 2 миллиона иен, при этом мать сказала дочери, что они должны держать это в тайне от отца".

Косметика и окраска волос тоже заслуживают упоминания. Японцы перестали восхищаться исключительно бледной кожей и оценили красоту загара только в 1960-е годы. Некоторые даже крали плакаты с рекламой косметики, на которых была изображена красивая загорелая актриса Бибари Mаэда.

Но в 1990-е годы загар вновь вышел из моды и вновь вернулась бледная кожа. Примерно в это же время стало модным окрашивать волосы в каштановый цвет. В настоящее время две из трех женщин в возрасте 30 лет окрашивают свои волосы. А стиль моды в Kaнсае очень напоминает крепкое сакэ, которое имеет специфический аромат и вкус, поскольку хранится в специальной кипарисовой бочке.

Японский стиль всегда отличался тем, что сочетал в себе и традиции, и моду.
Японский этикет

понедельник, 30 марта 2009 г.

Афоризми про етикет

Ввічливість - це одна з тих якостей, які можна оцінити належним чином,
тільки зазнавши незручностей, коли вона відсутня
С. Джонсон

Брак делікатності свідчить про брак виховання й доброти
П.Буаст

Докучливий -- це той, хто говорить тоді, коли б ви воліли, щоб він слухав.
А. Бірс

Нахабство — це те саме, що зухвалість, плюс безсоромність...
С. Довлатов

На відверте нахабство слід відповідати мовчазним сміхом.
В. Ключевський

Можна в чомусь не мати рації, але не можна бути неввічливим.
Я. Бор

Гордість і брак виховання бувають звичайно джерелом неввічливості.
М. Белльгард

Неохайність в одязі — це передусім неповага до людей, що
нас оточують, та й неповага до себе.
Д Лихачов

Нескромна людина часто небезпечніша, ніж лиха, бо остання нападає лише на своїх ворогів, тоді як перша завдає шкоди
і своїм ворогам, і своїм друзям.
Д. Аддісон

Такт — це вміння не говорити того, що думають усі. Такт — це мистецтво змусити інших думати, що вони знають більше за тебе.
Р. Мортімер

Охайність щодо тіла — те саме, що порядність щодо моралі.
Ф. Бекон

Для того щоб бути «поганим», не треба робити щось погане. Треба просто нічого не робити.
Д. Прейгер та Д. Телушкін

Найкращий доказ розуму — добра поведінка.
С.Габірол

Хто рухається вперед у знанні, але відстає в моралі, той скоріше йде назад, ніж уперед.
Аристотель

Нерідко люди віддають свою честь за якийсь значок честі.
Ювенал

Ввічливість нічого не варта, але дає багато.
М. Монтеню

Ніщо не коштує нам так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість.
М. Сервантес

Не завжди кажи те, що знаєш, але завжди знай, що говориш.
М. Клаудіус

Порядна людина — людина різнобічна.
М. Монтень

Краще нічого не говорити, ніж говорити абищо.
П. Буаст

Рідко так буває, щоб ті хто вміє мовчати, вміли добре говорити.
П. Буаст

Люди, які безперервно говорять, так само мало придатні для товариства, як і ті, які ніколи не говорять,
М. Жирар

Хто говорить усе, що йому заманеться, той слухає те, чого б не хотів почути.
Катон

Є люди, які вміють говорити, але не вміють нічого сказати. Це вітряки, які повсякчас махають крилами, але ніколи не літають.
В. Ключевський

Найвищий ступінь мистецтва — вміння мовчати.
В. Ключевський

«Дуже приємно!» — найпоширеніша брехня у світі.
Г. Хайзе

Про смаки не сперечаються: з приводу смаків сваряться, скандалять, лаються.
Г. К. Честертон

Якщо не впевнені щодо свого смаку, знайте: він у вас є.
Вістен Х'ю Оден

Ворог посідає більше місця в наших думках, ніж друг — у нашому серці.
Альфред Бужар

Судження наших ворогів про нас ближчі до істини, ніж наші власні.
Ларошфуко

Джентльмен — це людина, яка має всі якості святого, окрім святості.
Х'ю Кінгсмім

Кожен прагне мати друга, але ніхто не хоче бути другом.
Альфонс Карр

Ви його знаєте? Я знаю його так добре, що не розмовляю з ним уже десять років.
Оскар Вайд

Мода минає, стиль залишається,
Коко Шанель

Багато легше дурити інших, ніж не дурити самого себе.
Марсель Жуандо

Освіта — це те, що залишається, коли ми вже забули все, чого нас навчали.
Джордж Галі факс

Ми їмо для власної втіхи, вдягаємося — для задоволення інших.
Бенджамін Франклін

Чоловік, який має зробити якийсь вирішальний крок, думає: «Що я скажу?», а жінка: «У що я вберусь?».
Мадлен де Пюїз 'є

Коли мені було чотирнадцять, мій батько був такий дурний, що я насилу терпів його; але коли мені виповнилося двадцять один рік, я був вражений тим, як цей старий порозумнішав за останні сім років.
Марк Твен

Відразу після того як листа запечатано, в голову приходять свіжі думки.
«Закон листа»

Правду завжди важко сказати, брехню завжди легко слухати.
Сюзанна Броан Берн

Треба говорити голосно, щоб тебе почули. Треба говорити тихо, щоб тебе послухали.
Поль Юіодель
Ми віримо тільки в тих, хто вірить У себе.
Талейран

Хто відмовляється від багато чого, може багато чого собі дозволити.
Жак Шардон

У мові деяких людей чутні орфографічні помилки.
Юліан Тувім

На вигляд їй даси не більше тридцяти, а її орфографії — не більше чотирнадцяти.
Моїсей Сапфір

Не ходи проторованими стежками — посковзнешся.
Станіслав Єжи Лец

Усе в наших руках, через те їх не можна опускати.
Коко Шанель

Заздрість — визнання себе переможеним.
А. М. Скрябін

Наклепів слід остерігатися, як отруйного черв'яка на троянді.
Плутарх

Людина багато на що здатна, щоб пробудити любов, але зважиться на все, щоб викликати заздрість.
Марк Твен

Кілька вибачень виглядає менш переконливо, ніж єдине.
Олдос Хакслі

Гордовите вибачення — ще одна образа.
Г. К. Честертон

Нам подобаються люди, які сміливо кажуть нам те, що думають, за умови, що вони думають так само, як ми.
Марк Твен

Щастя в тому, щоб своє серце віддати іншому.
Рабіндранат Тагор

Мода — це те, що виходить із моди.
Коко Шанель

Пекло — це не інші, пекло — це коли нема Інших.
Фей Велдон

Ми нелюбимо людей через те, що вони лихі, та ми маємо їх за лихих через те, що не любимо їх.
Л.М. Толстой

Не журися, що люди не знають тебе, але журися, що ти не знаєш людей.
Конфуцій

Те, що ми робимо, змінює нас більше, аніж те, що роблять з нами.
Шарлотта Гілман

Не хочеш почути відмову — не проси.
Джон Драй ден

Зроби перший крок — і ти зрозумієш, що не все так страшно.
Сенека Старший

Якщо ти нічим не ризикуєш, ти ризикуєш подвійно.
Еріка Йонк

Натяк — це прохання делікатного, звернене до розумного.
Віктор Кротов

Господар повинен виконувати кожне прохання гостя, а гість не повинен ні про що просити.
Ж. Штейнхаус

Велике мистецтво — спізнитися саме вчасно.
Станіслав Єжи Лец

Із двох, хто свариться, більш винен той, хто розумніший.
Гете

вторник, 17 марта 2009 г.

Дресс-код


«По одежке встречают, по уму провожают»
Русская поговорка

В правилах этикета немаловажную роль играет форма одежды. Иногда эта самая форма бывает намного важнее содержания, но это случается не так часто. В последнее время требования к повседневному одеянию существенно изменились, одеваться на свой вкус стало проще, но порой это только создает дополнительные проблемы. Например, с ослаблением мусульманской морали, которая является основным ограничителем в странах Востока, многие дамы поспешно переоделись в обтягивающие вещи, и что мы видим – возросло количество преступлений на сексуальной почве. С другой стороны, Новое время вычеркнула из женского обихода больших и малых городов такой предмет одежды, как чепчик, со всей страстью ненавидимый когда-то молодыми особами.

И все же, невзирая на ослабление правил «как одеваться» в быту, дресс-код все больше и больше входит в нашу жизнь. Нередко в объявлениях по приему на работу указывают наличие дресс-кода; это слово хорошо знакомо любителям вечеринок. Дресс-код – это определенный стиль одежды, который подразумевается в данном конкретном месте.

Если с мужчиной все более или менее ясно, то для женщины самым выигрышным вариантом тоже является костюм. Причем, неважно будет ли он с юбкой или брюками, главное чтобы наблюдалось полное совпадение по части макияжа и аксессуаров. Существует такая поговорка применимо к женщине «Идя на встречу с другой женщиной обязательно необходимо хотя бы немного накраситься». Как известно, дневной макияж должен быть более скромным, близким к естественным тонам, нежели вечерний. Цвет лака для ногтей не должен выбиваться из общей гаммы, лучше уж потратить несколько минут и стереть его полностью.

Мужчины должны помнить такое правило, что если к коричневому и любому цветному костюму подходят черные ботинки, то одевать коричневые или цветные ботинки к черному костюме – не приемлемо. Белые костюмы и костюмы пастельных тонов предусматривают и светлую обувь. Носки должны быть темнее, чем одетый костюм, белые носки недопустимы к деловому стилю одежды, а черные носки обычно не одевают под кроссовки вместе с джинсами. Оптимальный цвет носок для деловой встречи: темно-синий, черный или тесно-серый.

Аксессуары: пояса, шляпы, сумки, перчатки, шарфы и шали необходимо к костюму. Они должны совпадать если не по цвету, то хотя бы по структуре. Переходом от платка к костюму может являться брошь. Броши и другие украшения должны быть представлены в меру, крупные аксессуары не подходят миниатюрным дамам, хотя с успехом могут быть использованы крупными женщинами. Запонки и часы у мужчин также должны совпадать с образом, который необходимо создать. Спортивные часы недопустимы с деловым костюмом, равно как спортивный костюм будет нелепо смотреться на человеке с «Роллексом» на руке.

Еще несколько слов о мужском гардеробе. Для любого случая необходимо иметь в запасе темный костюм в мелкий рисунок – в полоску или в клетку в зависимости от внешних данных владельца. Отталкиваясь от этих костюмов выбираются рубашки: обычно белые или пастельных тонов, а, имея два компонента одежды можно выбирать и галстук, который должен подходить и по цвету и по структуре. Стандартная одежда для делового дня и официального торжества – пиджак и брюки. Пиджак должен быть застегнут практически всегда, за исключением обеда или ужина (если вы постоянно сидите), а также посещения театра (опять же, только пока вы сидите). Нижняя пуговица пиджака – всегда расстегнута. Пиджак не следует снимать, если под ним одеты подтяжки. В некоторых компаниях по пятницам или субботам разрешен свободный день. Это, конечно, не означает возможность прийти в откровенных шортах, но дает возможность сменить костюм на более удобные джинсы, тенниску или свитер.

Дресс-код и мода это предмет обсуждения во многих статьях на тему хороших манер. Какой-то модный аксессуар освежит ваш внешний вид, но только в случае, если он гармонично сочетается с остальными предметами туалета. Слепой следование моде вызовет только ироничную улыбку, и уж точно никоим образом не засвидетельствует хороший вкус.

Этикет в Африке


Нормы, касающиеся хороших манер, различаются от человека к человеку и варьируются согласно каждой конкретной ситуации, так что кодекс об этикете и комильфо никогда не может быть полностью завершен. Та же ситуация наблюдается с этикетом разных стран: если в международных правилах поведения закреплены только общие нормы, которые принимаются во всех странах, то в сравнении норм двух стран возникнет множество различий. Но, как бы то ни было, перефразируя знаменитую фразу: незнание правил не освобождает от ответственности. Поэтому, собираясь в страны африканского континента, необходимо в обязательно порядке ознакомится с тем, что считается там вежливым, а что – наоборот.

Невзирая на то, что Африка это громадное географическое пространство с огромным количеством культур и традиций, нижеследующие правила могут пригодиться в общении с любым человеком, воспитанным в африканской среде. Многие путешественники, отправляющиеся в поездку по Африке, обнаруживают, что их представления, касающиеся быта этой страны, просто разрушаются реальной картиной событий. Во многих регионах к постулатам о пользовании поездами и автобусами необходимо относится с долей скептицизма. Если вы едете на такси, то, во-первых, не стоит ожидать, что оно доедет до места без поломок, а во-вторых, чтобы не говорил водитель, он далеко не всегда знает как добраться из пункта А в пункт Б. Однако проявить в этом случае раздражение или агрессию будет считаться существенным нарушением норм общественного поведения.

С другой стороны, колонизаторы приехавшие в Африку много столетий назад, завезли сюда свою культуру. Конечно же, за долгие годы она видоизменилась под влиянием местных реалий, но что-то от нее все же осталось. И считать, что главной проблемой уроженца Йоханнесбурга (ЮАР) или Найроби (Кения) является как бы не попасть на ужин льву, добираясь на работу, это по меньшей мере глупо и недальновидно.

Обычаи, касающиеся удачи или неудачи очень важны для множества африканцев. Многие нормы этикета здесь тесно связаны с религиозными обрядами даже в тех регионах, которые считаются высоко образованными. Здесь как раз скептицизм неуместен – обычаи страны необходимо уважать, какими бы чудными они не казались.

Африка это страна, где проживает бесчисленное количество племен, этнических и социальных групп, самая большая из которых может объединять миллионы людей, более мелкие – всего несколько тысяч. Политическая карта Африки отличается от культурной карты континента, поэтому во многих регионах люди, разъединенные границей, все же считают себя единой культурной общностью. Исходя их этого, небрежное отношение к чьей-либо этнической принадлежности будет считаться нарушением этикета. Африканцы очень трепетно относятся к своим этническим корням, так что будьте бдительны. Частью этнической культуры является язык, так что нередко просто из принципа африканцы могут не переходить на английский или африкаанс только из чувства национальной гордости.

Особенностью национального гостевого этикета являются подарки. Чтобы не сесть в лужу идя в гости, необходимо взять с собой какую-нибудь мелочь в роли презента хозяевам, только цветы в этой роли лучше не использовать: не во всех странах Африки это могут понять правильно.

Історія виникнення і розвитку етикету.

Етикет - слово французького походження, що означає манеру поведінки. До нього відносяться правила чемності і ввічливості, прийняті в суспільстві.
Етикет - це зведення норм і правил поведінки, прийнятих у відповідній спільності людей.
В кожному суспільстві склалися свої правила поведінки. Наприклад, в селі прийнято по здороватися з тим, з ким зустрівся, у тому числі і з незнайомою людиною, в місті ж вітаються тільки із знайомими. Є і інші відмінності в міському і сільському етикеті. Також розрізняються побутовий і службовий (діловий) етикет.
Етикет -- явище історичне. Правила поведінки людей змінювалися із змінами умов життя речовини, конкретного соціального середовища. Етикет виник в період зародження абсолютних монархій. Дотримуватися певних правил поведінки, церемоніалу було необхідно для звеличення царствених персон: імператорів, королів, царів, князів, принців, герцогів і т.п. для закріплення ієрархії усередині самого класового суспільства. Від знання етикету, виконання його правил часто залежала не тільки кар'єра, але і життя людини. Так було в Давньому Єгипті, Китаї, Римі, Золотій Орді. Порушення етикету приводило до ворожнечі між племенами, народами і навіть до воєн.

Етикет завжди виконував і виконує певні функції. Наприклад, розділення по чинах, станах, знатності роду, званнях, майновому положенні. Особливо строго дотримувалися і дотримуються правила етикету в країнах Дальнього і Ближнього Сходу.

В Росії на початку XVIII в. став посилено упроваджуватися західний етикет. На російський грунт переносилися одяг, манера і зовнішні форми поведінки. За дотриманням цих правил боярами і дворянським станом (особливо в столичних містах) постійно і настирливо, деколи жорстоко, стежив сам цар Петро І. За їх порушення строго карали. Надалі, в царювання Єлизавети і Катерини II, відбиралися ті правила етикету, які відповідали вимогам і особливостям національної культури Росії. Росія як євразійська країна багато в чому сполучала протилежності Європи і Азії. А цих протилежностей було багато не тільки в XVIII в., але їх багато і зараз. Р. Киплінг говорив, що Захід є Захід, Схід є Схід, і не зустрітися їм ніколи. Так, в Європі траурний колір -- чорний, а в Китаї -- білий. Навіть у межах Російської імперії правила поведінки різних народів значно відрізнялися.

Звичайно, суспільний прогрес сприяв взаємопроникненню правил поведінки, збагаченню культур. Мир ставав тіснішим. Процес взаємного збагачення правилами поведінки дозволив виробити взаємоприйнятний, визнається в головних рисах етикет, закріплюваний в звичаях і традиціях.

Англію і Францію називають звичайно : "класичними країнами етикету". Однак, батьківщиною етикету назвати їх ніяк не можна .Брутальність удач, неуцтво, поклоніння грубій силі і т.п. у XV сторіччі присутні в обох країнах .Про Німеччину й інші країни тодішньої Європи можна взагалі не говорити ,одна лише Італія того часу є винятком. Облагороджування вдач італійського суспільства яке починається вже в XІ столітті. Людина переходила від феодальних удач до духу нового часу і цей перехід почався в Італії раніш ніж в інших країнах. Якщо порівнювати Італію XV століття з іншими народами Європи , то відразу ж упадає в око більш високий ступінь освіченості , багатства, здатності прикрашати своє життя . А в цей же час ,Англія, закінчивши одну війну потрапляє в іншу, залишаючись до середини XVІ століття країною варварів. У Німеччині лютувала жорстока і непримиренна війна Гуситів, дворянство неосвічене,панує кулачне право, вирішення усіх суперечок силою .Франція була поневолена і спустошена англійцями, французи не визнавали ніяких заслуг , крім військових, вони не тільки не поважали науки, але навіть гребували ними і вважали усіх вчених найнікчемнішими з людей.
Коротше кажучи , у той час як вся інша Європа потопала у міжусобицях , а феодальні порядки трималися ще в повній силі , Італія була країною нової культури .Ця країна і заслуговує по справедливості бути названою батьківщиною етикету.

понедельник, 23 февраля 2009 г.

Правила этикета в Италии. Национальные особенности


Итальянцев принято считать веселыми и жизнерадостными. Они по природе очень любознательны и проявляют огромный интерес к чужим обычаям. Они любят читать и слушать рассказы о жизни других народов и часто ездят в отпуск за границу, дабы лишний раз удостовериться в том, что им уже известно: их собственная страна — лучшая в мире, поскольку в ней есть все необходимое для жизни: солнце, вино, еда и футбол.

Итальянцы очень любят родные места и с трудом отрываются от них. В большинстве регионов есть собственный местный диалект, значительно отличающийся от итальянского и структурно, и лексически. Жители Италии в первую очередь считают себя и друг друга римлянами, миланцами, сицилийцами или флорентийцами, а уж потом итальянцами. «Откуда вы родом?» — для итальянца не праздный вопрос, он требует обстоятельного ответа. Итальянец точно знает, откуда он родом.

Итальянцы — очень воспитанные люди и с хорошими манерами. Слова «спасибо», «пожалуйста» можно услышать в Италии на каждом шагу. Большое значение они придают приветствиям, которые всегда сопровождаются рукопожатиями и поцелуями. Таким образом они выражают бурную радость при встрече знакомых, даже если расстались с ними совсем недавно.

Итальянец непременно расцелует вас в обе щеки, причем у мужчин это тоже принято. А рукопожатие несет в себе определенный символ: оно показывает, что руки, тянущиеся друг к другу, безоружны.

При встрече со знакомыми в Италии принято сначала спрашивать о здоровье детей, а потом уже об их самочувствии. Итальянцы очень приветливы, они часто называют друг друга «дорогой, дорогая» и «милый, милая» даже при шапочном знакомстве.

Слово «чао» в Италии является универсальной формой, как приветствия, так и прощания. Незнакомых называют «синьор» и «синьора». Женщине говорят «синьора», даже если фактически она «синьорина» (незамужняя).

При общении очень часто пользуются профессиональными титулами. «Доктор» — вовсе не обязательно врач, а любой человек с высшим образованием; «профессорами» называют всех учителей, а не только университетских преподавателей; «маэстро» — величают не только дирижеров и композиторов, но и людей других специальностей, даже тренеров по плаванию; «инженер» — очень почетный титул, отражающий высокий статус людей с инженерным образованием.

Итальянцы не часто говорят «извините»: если они не чувствуют за собой вины, то и извиняться нечего.

В Италии пунктуальность не считается обязательным качеством, а время всегда называют приблизительно. Не то, чтобы опоздания в Италии приветствовались, но, во всяком случае, к ним относятся терпимо. Позволительным считается опоздание на 15 минут, а на полчаса опаздывать уже недопустимо.

Очень много внимания итальянцы уделяют своему внешнему виду. Итальянцы всегда замечают, как одеты другие, особенно иностранцы (по их мнению, все они одеты плохо).

Итальянцы — народ щедрый, но к их щедрости надо относиться с опаской, поскольку ни один подарок не делается в Италии без умысла. Жизнь и власть итальянцев базируются на системе подарков и услуг. Если вы приняли от итальянца подарок, это означает, что вы должны будете отплатить дарителю какой-то услугой. Поэтому, если один итальянец подбросил другого на вокзал или устроил к хорошему окулисту, рано или поздно он потребует вознаграждения.

суббота, 21 февраля 2009 г.

Африканське весілля

Весільні традиції в африканських країнах різняться залежно від регіону й дуже різноманітні. Під час одруження, жінка пов'язує своє життя із сім'єю чоловіка, оскільки їй доведеться жити в домі чоловіка. Якщо виникає проблема всередині пари, то вся загальна сім'я намагається її вирішити. Подружжя повинне покорятися сімейній раді й не є повними господарями своїх учинків.

Шлюб беруть за кілька етапів, даючи змогу майбутньому подружжю краще пізнати одне одного до укладення остаточного союзу. На першому етапі сім'ї домовляються про викуп, який, проте, не завжди є обов'язковим. Викуп, який виплачується батькам нареченої, називається «нсуа».

До того як шлюб буде укладений, проходить тривалий проміжок часу. Головною метою шлюбу є зачаття, якщо у подружжя немає дітей, то шлюб може бути анульований. У деяких народностей сексуальні стосунки до шлюбу дозволені й навіть підтримуються, але це не дуже поширено. В день церемонії (йеле) наречену представляють сім'ї та друзям. Вона підносить пригощання своєму свекру, щоб виразити свою приналежність новій сім'ї.

У Західній Африці існують касти. Хоча там кастові відмінності менш жорсткі, порівняно з індійськими, шлюби між представниками різних каст заборонені. Головним чином, це стосується сіл.

Християнське весілля

У християнстві шлюб вважається нерозривним. У його основі лежать вірність і плодовитість. Подружжя має бути згодне взяти шлюб, так само як і їхні батьки, які їм протегуватимуть і даватимуть поради. На зорі християнства багато шлюбів укладалося таємно або ж пари жили разом, як це було поширено у римлян.

Щоб усунути таке явище, було прийняте правило, що шлюб треба брати публічно. Звідси бере свої витоки весільний кортеж. У минулому жінки виходили заміж у чорному, сірому або коричневому. І лише у 20-х роках XX ст. остаточно укорінялася мода на білу весільну сукню.

Заручини не пов'язують пару остаточно. Вислів «без приданого немає шлюбу» походить від того, що для того, щоб вийти заміж, жінка повинна була мати придане. Це унеможливлювало шлюби між бідними й багатими. Під час релігійної церемонії молоді отримують благословення й обмінюються обручками, даючи обітницю жити згідно з християнськими принципами. Обручку носять на безіменному лівому пальці (у католицьких країнах - прим. пер.). Цей звичай пов'язаний із тим, що там проходить вена, яка безпосередньо з'єднується із серцем.

Єврейське весілля

Напередодні весілля наречена проходила очищення й обмивання в микві (жіночій лазні). В деяких общинах майбутнє подружжя проходило очищення, голодуючи до кінця церемонії, щоб перед початком нового життя здобути прощення за свої гріхи. Перед церемонією наречений зустрічав гостей, а потім відправлявся за нареченою. Він одягав на неї вуаль - символ цнотливості та доброчесності її душі.

Сама церемонія проходить під хупою (балдахін), що втілює сімейне багаття, яке парі належить створити й розділяти одне з одним. Молоді п'ють вино з куба, який символізує радість, пов'язану з молитвою. Обмінявшись обручками, зачитується кетуба (акт про шлюб) у своїй оригінальній версії арамейською. Її підписує два свідки, після чого вона залишається у дружини. Рабин дає сім благословень, і пара знову п'є вино з кубка, після чого кубок розбивають на згадку про руйнування Єрусалимського Храму. На цьому церемонія закінчується.

Після чого починаються гуляння з пригощаннями та танцями... Протягом семи днів молоді приймають гостей. Поївши, кожного разу моляться. Кожен із подружжя має бути євреєм.

Китайське весілля

У великих містах весільні традиції якоюсь мірою перейнято із заходу. На весілля витрачаються великі гроші - це питання престижу. В минулому шлюби влаштовувалися членами сім'ї. Сватання проходило за допомогою посередниці, якій дарували подарунки і через яку передавали подарунки для нареченої. Якщо обидві сторони були згодні, то батьки складали гороскоп, щоб переконатися, що майбутнє подружжя підходить одне одному. Майбутнє подружжя не мало права зустрічатися одне з одним аж до дня весілля. Сьогодні в селах весілля завжди проходять відповідно до традицій, із такою лише різницею, що молоді знайомі одне з одним.

Дуже велике значення надавалося заручинам, оскільки вони означали зобов'язання, яке не підлягає перегляду. Цього дня обмінювалися подарунками. Для визначення найбільш слушної дати весілля радилися із зірками. Парубок приїжджав за своєю майбутньою дружиною та відвозив її до себе додому. У минулому й наречений, і наречена одягалися на весілля в червоне - колір радості та благополуччя. По приїзді (молоді й далі жити разом із батьками) усі ставали на коліна перед вівтарем, щоб попросити благословення у Неба, Землі й предків. Наречена виражала повагу батькам, а потім влаштовувався великий бенкет. Наприкінці подружжя відводили в їхню кімнату, де влаштовували «лайку», щоб підштовхнути молодих одне до одного, які ще до цього не торкалися одне одного.

вторник, 10 февраля 2009 г.

Весільні традиції Індії

Весілля в Індії - не просто свято з'єднання жениха і нареченої законним браком. Це цілий ряд традицій і ритуалів, народжених багато тисячоліть тому і що залишилися незмінними навіть в нашому сучасному світі. Справжнє індійське весілля складається з декількох церемоній, і перша з них - змовини.

Під час змовин жених надягає нареченій на палець обручка. За традицією цю прикрасу повинна передати йому мати, що отримала колись кільце своєї свекрухи, а та - від своєї. Обручці, що передається з покоління в покоління, може бути декілька сотень років. Отримати саме таке традиційне кільце - велика честь для нареченої.

Після церемонії змовин настає час приготування до весілля, яке триває від одного до двох місяців. Батьки нареченої старанно збирають своїй дочці придане: різні сарі на всі випадки життя, прикраси, посуд. Два останні дні перед весіллям дівчина проводить удома, не маючи права куди-небудь виходити. Потім настає час мінді - своєрідного дівич-вечора. У спеціальному салоні нареченій, її подругам і родичкам наносять татуїровки хною - «мехенді». Руки майбутньої дружини повинні бути розписані по лікоть. На правій долоні за традицією символічно зображений жених, на лівій - наречена. Серед химерних узорів приховані імена майбутнього подружжя: вважається, що якщо жених в день весілля зможе знайти своє ім'я на долоні нареченої, їх брак буде щасливим. Крім рук нареченій за традицією розписують і ступні.

Санджіт - вечеря напередодні дня весілля - характерний не тільки великою кількістю блюд традиційної індійської кухні, але і танцями. У сім'ї нареченої здійснюється обряд благословення: її одягають в спеціальний костюм, який після прочитання молитов спалюють. Пройшовши цю церемонію, дівчина до самого ранку залишається в своїй кімнаті без можливості спілкування з чоловіками. Виняток становлять тільки члени її сім'ї.

І ось наступає день весілля. Дівчина надягає традиційний наряд нареченої - святкове сарі.

В Індії сарі - національний жіночий одяг, що є смугою тканини шириною 1 м і довжиною до 9 м. Один його кінець в два шару обгорнули навколо стегон, а другий, верхній, укріплюють на поясі нижньої спідниці і перекидають через плече. Виходячи на вулицю, жінки зазвичай накидають його на голову, як шаль. Під сарі надягають кофтину з коротким рукавом.

Зазвичай весільний наряд нареченої виготовлений з шифону, парчі або шовку червоного кольору, але на півдні країни цього дня віддають перевагу зеленому. На справжнє сарі йде декілька метрів тканини і безліч прикрас - золотих ниток, бісери, страз, підвісок. Загальна вага весільного наряду може досягати 12 кілограмів.

Руки нареченої прикрашені браслетами і кільцями. Яскраво-червоний колір браслетів говорить про те, що дівчина виходить заміж.

В день весілля жених в святковому одязі, прикрашеному золотим шиттям, з червоним поясом і в яскравому тюрбані приїжджає верхи на коні. Біля дверей його зустрічає мати нареченої. Вона відгонить від майбутнього зятя злих духів і благословляє його. Для здійснення обряду одруження споруджують маленький храм, покритий тентом і прикрашений по кутах пальмами і квітами. Стоячи на плоскому камені, жених чекає, коли в дерев'яному паланкіні винесуть наречену. За традицією носильники обходять навколо жениха сім разів, а потім просять молодих подивитися один одному в очі. Потім священик вимовляє молитву, а новобрачниє обмінюються гірляндами з квітів. Жених наносить червону фарбу на лоб і проділ своєї майбутньої дружини. Один кінець сарі нареченої прив'язують до поясу жениха, що символізує їх союз і прихильність один до одного. Після цього молоді, узявшись за руки, чотири рази повинні обійти навколо вогню, що горить в центрі храму. Кожен круг - символ однієї з чотирьох основ життєвого шляху. Перший Дхарма - релігія і праведна поведінка, другою Арта - багатство і благополуччя. Карма - символ любові і виконання бажань, Мокша - союз з вищою реальністю. Перші три круги жених веде наречену, останній - наречена жениха. Потім вони разом роблять ритуальні сім кроків. Як і круги навколо вогню, кожен крок має свій сенс, є своєрідною клятвою.

Перший - обіцянка берегти один одного. Другою - клятва рости разом з фізичною, ментальною і духовною силою. Третій - обіцянка зберігати багатство і благополуччя. Четвертий - клятва служити в щасті і в гармонії. П'ятий - турбота про дітей. Шостою - обіцянка бути разом у всіх справах і обов'язках і сьомою - клятва у вічній дружбі і довірі.

Святкування обряду одруження супроводжується піснями і танцями і триває всю ніч, а потім гості супроводжують молодих в будинок чоловіка, де новобрачних чекають подарунки і благословення. Наступного дня влаштовують прийом родичів дружини - приймають від них подарунки, садять за стіл і святкування весілля продовжується.

найпопулярніший час для святкування весіллів - лютий. В цей час в Індії самий розпал весни, вже тепло і сухо, але ще не настав час жари, що виснажує. Багато пар прагнуть поєднуватися браком саме цього місяця.

Прекрасна країна Індія!


Прекрасна країна Індія! Тільки тут ви зможете зустріти величезну кількість релігійних напрямів і духовних течій, які мирно уживаються на порівняно невеликій території.

Для того, щоб ваше спілкування з місцевим населенням було простіше і ви відчували себе вільно і гармонійно під час поїздки до Індії, варто ознайомитися з традиціями і звичаями цієї держави.

В приватних будинках туристів приймають як почесних гостей, і до вашого незнання традицій віднесуться поблажливо, з розумінням. Якщо ви хочете спробувати є руками, то пам'ятаєте, що треба користуватися тільки пальцями правої руки, ліва вважається нечистою.

В Індії не прийняті рукостискання. Натомість індуси використовують традиційний жест: піднімають сполучені долоні до підборіддя, як для молитви, і похитують головою із словами: «намасте». Таким чином, місцеві жителі вітають не тільки один одного, але і своїх гостей. Проте чоловіки без коливань поздороваются з вами за руку, якщо ви чоловік. Рукостискання буде оцінено як жест виняткової дружелюбності. Для індійських жінок неприйнятні вільні вдачі в спілкуванні між чоловіками і жінками, прийняті на Заході, тому слід уникати фізичних контактів, таких як рукостискання, якщо ви жінка. Не вітайтеся з жінкою за руку (якщо тільки вона першою не протягує її) і не кладіть руку на плече жінці або чоловікові. Приходивши в гості, і знайомлячись з ким-небудь, добре знати, що ім'я індуса зазвичай складається з його особистого імені, потім імені його батька, касти, до якої він належить і назви місцевості (села) в якій він живе. Прізвища не мають значення, заміжня жінка зберігає своє ім'я і в документах позначається як така-то, дружина такого-то.

Старайтеся, щоб підошви ваших туфель не були обернені в чию-небудь сторону - це може бути розцінено як знак неповаги. Не показуйте вказівним пальцем - користуйтеся жестами витягнутої руки, або підборіддя.

В Індії не прийнятий прояв відчуттів прілюдно (обійми і поцілунки) - це є непристойним для місцевих жителів. Чоловікові і жінці не варто триматися за руки на публіці (можливо тільки чоловікові і дружині, і те - наодинці).

Екзотична прикмета Індії - величезна кількість корів на вулицях міст і селищ Індії. Відомо, що в Індії корова - священна тварина і якщо, не дай Бог, наїхати на корову - наслідки будуть найсумніші, аж до довічного висновку. Щоб уникнути неприємностей краще не чіпати цих тварин, дорогих серцю кожного індуса, адже вбивство корови і вживання в їжу яловичини вважається важким гріхом. Зате биків дуже часто використовують як робочу силу, за винятком тих, які присвячені боові Шиве.

Особливо почитали в Індії мавп, що мешкають в присвячених ним храмах. Тварин із задоволенням годують як індуси, так і туристи, причому іноді мавпи самі пристають до незнайомців, смикають їх за одяг і протягують лапи. Потрапивши в оточення цих шибеників, краще дати їм що-небудь їстівне, інакше вони можуть укусити. У знаменитому Палаці вітрів в Джайпурі мавп стільки, що індуси не радять туристам оглядати його, оскільки тварини - єдиновладні господарі палацу - агресивні по відношенню до людей. Гордість і краса Індії - павичі. Птахи починають вправлятися в співі з раннього ранку і демонструють свої вокальні дані всюди.

Перед входом в храми, мечеті або гурдвари (сикхськіє храми) обов'язково слід знімати взуття, також в будинку прийнято роззувати і ходити босоніж. У храмах за невелику плату вам запропонують залишити взуття на зберігання або запропонують чохли на взуття, зазвичай дозволяють проходити в шкарпетках. Не беріть з собою в храми будь-які вироби з шкіри, це можуть порахувати образою. У багатьох місцях в Індії практикується розділення чоловіків і жінок, особливо в храмах і місцях поклоніння. Необхідно дотримуватися цього звичаю. Якщо ви користуєтеся "джапамалой" (чотками), прагніть не показувати їх і носіть під одягом, оскільки всі предмети духовної практики священні і не повинні потрапляти на очі випадковим людям.

У багатьох випадках фотографувати усередині храмів забороняється, тому, перш ніж скористатися фотоапаратом, запитаєте дозволи. До туристів зазвичай відносяться доброзичливо, іноді дозволяють бути присутнім при релігійних ритуалах. Відвідуючи священні місця, звернете увагу на свій одяг, вона повинна бути скромною. У сикхськіх храмах слід знаходитися з покритою головою, в мечетях жінки повинні закривати голови і плечі, їм слід також бути в довгому одязі. За традицією, опускайте небагато гроші в ящик для пожертвувань.

В Індії прийнято вітати вчителів, поважних релігійних наставників, а також старших кланяючись і стосуючись своїх ніг (іноді можливо просто доторкнутися до ніг Вчителя руками, нахилившись, без глибокого уклону), а потім випрямляючись і стосуючись своєї голови.

Звичайно, запам'ятати все це не дуже легко, адже тут живуть індуси і мусульмани, сикхи і християни, буддисти і джайни, та зате, дотримуючи ці правила, ви зможете відчути себе бажаним гостем в цій країні повною чарівництва старовини.

среда, 28 января 2009 г.

Обычаи и традиции Испании

Испанцы – очень своеобразный народ. Взять хотя бы всем известный «испанский темперамент». Прежде чем попасть в Испанию необходимо морально подготовиться к тому что вы окажетесь в центре симфонического оркестра. Причем где то между духовыми медными и духовыми деревянными инструментами. Беспрерывное одновременное звучание всех автомобильных клаксонов и громкая речь испанцев буквально оглушает. Однако это нормальная ситуация для тех кто там проживает. Так как в Испании принята такая мера общения, поэтому при разговоре можно не стесняться и тоже кричать во всю глотку.

Однако при своем громкоголосии испанцы – народ приветливый и доброжелательный, если вы заблудились вам терпеливо помогут добраться до места назначения, или даже составят компанию.

Испанцы прекрасно владеют искусством мимики и жеста, поэтому можно просто показать на интересующий объект и вас поймут. Не стоит демонстрировать знание английского языка – испанцы этого не оценят. Английский для испанцев является таким же малознакомым языком, как и китайский.

Если вы получаете приглашение на обед от испанца, не надейтесь распрощаться с ним через некоторое время после трапезы, скорее всего это произойдет не раньше следующего дня. Пообедать по-испански означает сначала где-нибудь, скорее всего в парке выпить аперитив, затем прогуляться, далее наступает непосредственно сама процедура обеда, которая заканчивается совершенно в другом месте совместным распитием кофе, или чего-нибудь по крепче.

Прогулки “по-испански” весьма своеобразны и тоже имеют свои традиции. Обычно прогулка состоит из множества «серий», в каждой из которых сюжет повторяется. Он состоит в следующем: поход в бар с дегустацией фирменного напитка, как правило это вино, однако в Испании очень развита культура винопития поэтому вовсе необязательно напиваться допьяна. Достаточно просто пригубить бокал вина, чтобы оценить его аромат. К бокалу вина как правило подается несколько маслин или кусочек ветчины, за что платить не обязательно. Тем самым бармен вовсе не пытается увеличить заказ, он стремиться выразить свою симпатию.

Испанцы – люди очень вежливые. Входя первыми в здание, обязательно принято придерживать дверь. Это незыблемое правило…

понедельник, 12 января 2009 г.

Подарки... Франция.... А вы знаете какие подарки и как дарить во Франции?

Будьте готовы к тому, что теплота и щедрость между деловыми партнерами не приняты во Франции, то есть не являются общей нормой. Подарки возможны, но при соблюдении определенной скромности. Не подносите подарки или сувениры в самом начале деловых переговоров – это может быть воспринято как подкуп партнера. Лучше поднести их, когда вы с партнером пришли к принципиальному соглашению.

Подарки дарятся к праздникам и событиям, и в частности как благодарность за приглашение на вечерний прием.

Не слишком обращайте внимание на цену подарка: выберите то, что понравится тому, кому вы дарите подарок. гораздо важнее, чтобы ваш подарок понравился.

Эзотерические книги и музыка часто имеют успех в качестве подарка. Удостоверьтесь все же, что вы достаточно знаете интересы и вкусы партнера до того как купить подарок.

Выбор подарка может также включать книги о вашей стране или что-либо, представляющее вашу страну.

Французский бизнес этикет предписывает не вкладывать вашу визитную карточку в подарок.

Если вы приглашены во французский дом, воспринимайте это как редкий знак внимания. Принесите с собой цветы, хорошие шоколадные конфеты или ликер и вручите ваш подарок до начала вечера. Не рекомендуется дарить французам шоколадные конфеты, коньяк или шампанское российского производства («в Тулу с самоваром не ездят»).

Если вы решили принести с собой цветы, помните, что хризантемы приносятся на похороны, красные розы хороши для влюбленных. Кроме того, в букете должно быть нечетное количество цветов, в соответствии с европейской традицией.

Не приносите в подарок вино. Единственно возможно принести десертное вино или высокого качества ликер.

Если вы были приглашены на вечерний прием или другое событие домой, не забудьте послать свою благодарственную открытку на следующий день, которая должна быть написана рукой и оставлена посыльным. Вы можете также послать цветы или корзину с фруктами.

Поздравительные открытки к праздникам могут быть полезны, особенно если они содержат благодарность за совместную работу деловым партнерам. Новогодние открытки во Франции можно посылать до конца января.

Как насчет Франции .....?

Деловая одежда

Французы обращают внимание на то, как вы одеты, и делают из этого выводы о вашем социальном статусе и успехах в бизнесе.

Обычно одежда имеет тенденцию к формальности у мужчин и женщин, вне зависимости от их социального статуса. Сделайте так, чтобы ваша одежда была выбрана со вкусом и стильно.

Одевайте только консервативную одежду высокого качества.

Мужчинам рекомендуется носить темные костюмы, особенно во время зимы и когда посещают северные районы зимой или во время посещения северных районов.

Обратите внимание, что мужские костюмы сшитые во Франции, имеют другой покрой.

Женщинам рекомендовано одеваться просто и с элегантностью. Аксессуары очень распространены здесь и придают одежде особый шик.

Модно в летнее время для женщин не носить чулки.

Когда вы получаете приглашение с указанием на «неформальность» одежды, не думайте, что вас примут в футболке и тренировочных брюках. Для встреч неформальность может выражаться в выбранной со вкусом одежде, иногда включающей пиджак для мужчин.

Приглашение с указанием «формальной» одежды обычно означает классическую вечернюю одежду.

На улице джинсы и кроссовки могут быть приемлемы в качестве одежды для прогулки, другая одежда носится только на пляже и в спортивном зале.

У СВІТІ ЖЕСТІВ ТА ЕТИКЕТУ

Іноді спілкування із зарубіжними партнерами нагадує ходіння по минному полю, а все через різницю у менталітеті, культурних традиціях і бізнес-етикеті. Що варто знати, аби не осоромитися.

АМЕРИКА

Американці ненавидять манірність, тому постарайтеся, щоб атмосфера ваших переговорів була не дуже офіційною. Напевне, партнери із США практично одразу почнуть називати вас по імені. Нехай це вас не бентежить. Така форма звертання заведена них на батьківщині навіть до літніх людей. Пам'ятайте про звичку американців дивитися просто в очі співрозмовнику. Не уникайте цього погляду, інакше ризикуєте справити несприятливе враження. Окрім того, не варто забувати ще одне важливе правило – говоріть голосно.

ФРАНЦІЯ

Тут робочий день починається о 8:30, а закінчується о 18:30, але з 12:30 до 15:00 всі йдуть з офісу на обід. На початку знайомства звертайтесь до своїх партнерів офіційно: "мсьє" – до чоловіків і "мадам" – до жінок. У Франції недолюблюють мовчазних людей. Деякі французи навіть вважають, що справжньої поваги гідна лише та людина, яка вміє красиво говорити. Будьте готовими до того, що французи не відрізняються особливою пунктуальністю. У Франції не люблять сильних рукопотискань. За законами французького етикету, не вечерю треба спізнитися на чверть години.

АНГЛІЯ

Англійці – дуже стримані і консервативні люди. Звертайтесь до них лише офіційно (містер, міс, місіс). Надмірна балакучість сприймається у Великій Британії як невихованість. Британці говорять спокійно і досить тихо. У цій країні вважається, що людина повинна говорити так, щоб її міг почути лише співрозмовник.

В Англії чітко визначено коло предметів, які можна дарувати діловим партнерам. Це записники, блокноти, календарі, запальнички, лазерні диски, фірмові авторучки, на Різдво — алкогольні напої та дорогий сир. Решта може розглядатись як хабар і засіб тиску на партнера.

ІСПАНІЯ

Не призначайте ділову зустріч на полудень. У цей час у іспанців сієста. В Іспанії час приймання їжі значно зміщений. Снідати почитають о 14:00, а обідати з 22:00. Іспанці можуть говорити годинами, тому розраховуйте, що ваша ділова зустріч закінчиться набагато пізніше, ніж передбачено регламентом. Якщо ви не дослухаєте свого співрозмовника до кінця і переб'єте його, це буде сприйнято як неповагу. Звичайно, в інших країнах це теж вважається порушенням етикету, але в Іспанії до цього ставляться особливо педантично.

ШВЕЙЦАРІЯ

У цій країні не заведено одягати на ділову зустріч чорний костюм. Швейцарці практично не вживають спиртних напоїв, тому не варто настирливо пропонувати партнерам алкоголь. Якщо ви запрошуєте своїх закордонних друзів, не намагайтеся здивувати їх дуже дорогими та різноманітними стравами — цим ви лише зіпсуєте враження про себе.

КРАЇНИ БЛИЗЬКОГО СХОДУ

Вітання у арабів — ціла церемонія, що супроводжується розпитуваннями про здоров'я і стан справ. Не варто детально розповідати про себе. Від вас, в принципі, не чекають докладної розповіді про ваше самопочуття і справи, це просто данина ввічливості.

Ви побачите, що чоловіки при зустрічі, зазвичай, обнімаються, поплескуючи один одного по спині та плечах, і злегка доторкаються щоками. Робіть так само лише тоді, якщо ваш арабський партнер першим почав вас так вітати. В іншому разі вам треба просто потиснути руку.

Зверніть увагу на те, що за правилами близькосхідного етикету рукопотискання має бути досить тривалим (коротке рукопотискання араби вважають образливим). Під час розмови у них заведено досить близько сидіти біля співрозмовника. Не ніяковійте. Уникайте фізичних дотиків з протилежною статтю. Діловим жінкам необхідно одягати спідницю не коротшу, ніж до середини литки. Також зверніть увагу на довжину рукавів блузки (як мінімум до ліктя).

У близькосхідних країнах віхідний день — п'ятниця. Ніколи не пропонуйте близькосхідним партнерам страви зі свинини і алкоголь. В жодному разі не кладіть ногу на ногу, коли сидите. Той, хто сповідує іслам, вважає ліву руку нечистою, тому старайтеся все робити правою рукою.

КИТАЙ

На зустріч з китайськими партнерами одягайтесь скромно. Віддавайте перевагу темним тонам. Костюм з краваткою необхідний лише на офіційних прийомах. Ваше рукопотискання не повинне бути сильним. Також не треба трусити руку компаньйона. До речі, найкраще замінити рукопотискання традиційним у Китаї поклоном.

Старайтеся не торкатися партнера після рукопотискання. Китайцям імпонують скромні люди. Поводьтеся стримано, говоріть не дуже голосно. Жителі Китаю надають великого значення встановленню неформальних дружніх стосунків з іноземними колегами, тому вас напевно запросять в ресторан або в гості.

Ніхто з присутніх за столом не має права починати їсти, доки найважливіша персона не подасть знак. Якщо до столу подали суп, значить трапеза наближається до кінця. За правилами китайського етикету, гість повинен встати із-за столу першим.

Оскільки для китайців дуже важливий «дух дружби» (як вони це називають), вам ставитимуть багато особистих запитань. Подарунки слід дарувати лише після завершення угоди.

ІНДІЯ

Для зустрічі виберіть офіційний одяг, який обов'язково має бути світлим. Ви можете замінити рукопотискання традиційним в Індії поклоном: ліву руку прикладіть до серця і злегка нахиліться всім корпусом. Пам'ятайте, що в Індії під час ділових переговорів віключені будь-які фізичні дотики.

ЯПОНІЯ

Японці дуже пунктуальні. І вони чекають того самого від своїх зарубіжних партнерів. Існує хибна думка, що з японцями треба вітатися двома руками. Ніколи не застосовуйте такого рукопотискання! Краще привітайте колег легким поклоном всім корпусом. Якщо вас запросять у ресторан традиційної японської кухні, то пам'ятайте, що там доведеться роззутися.

Японським партнерам не треба дарувати квіти. Вас можуть зрозуміти неправильно. Врахуйте, що в Японії не заведено відкривати подарунок при дарувальникові. Тут слово «так» не завжди є висловленням згоди з вами, іноди воно просто означає, що вас почули і зрозуміли. Японці — дуже ввічливі люди. Якщо і ви виявите ці якості, то, повірте, це буде гідно оцінено,