XXI століття повинно стати століттям гуманітарної культури або ж його не буде взагалі. Ці слова, сказані відомим академіком-гуманістом Д. С. Лихачовим, спонукають до всебічного піднесення людської культури, до гуманітаризації всіх сторін життя нашого суспільства.
Поняття гуманітарної культури досить об'ємне. Воно об'єднує в собі й такі регулятивні елементи, як ідеали, норми моралі, традиції, звичаї, що у своїй сукупності є соціальними нормами поведінки, дотримання яких є обов'язковою умовою збереження суспільства як єдиного цілого.
Вироблені суспільством норми поведінки і форми поводження об'єднується в цілій системі, яку прийнято називати етикетом (з фр. etiguette — ярлик, етикетка). Ці норми становлять собою категорію історічну, отже змінну. Крім того, в кожному суспільстві вони чітко детерміновані характером суспільних відносин.
Справді гуманні стосунки між людьми в суспільстві знаходять безпосереднє відображення в системі етикету.
Феномен людського спілкування є явищем складним, синкретичним. У ньому міцно переплетені соціальні, психологічні та мовні чинники. Тому вивчення комунікативного акту без комплексного підходу, тобто без постійного врахування всіх трьох складників неможливе.
Особливу роль у людському спілкуванні відіграє мова. Мова, а ще точніше мовлення (мовленнєва діяльність, що включає в себе і мовленнєву поведінку), є найуніверсальнішим засобом комунікації. Комунікативна функція мови є її первинною, основною функцією. Тим часом саме мовні характеристики акту комунікації вивчені ще дуже мало.
Мовознавці виділяють у комунікативному акті різну кількість структурних компонентів, пов'язуючи з останніми й різні нерівноцінні й ієрархічно організовані функції мови, підпорядковані, основній функції — комунікативній. Проте майже всі дослідники визнають у комунікативному акті наявність такого компоненту як контакт між співрозмовниками.
Мовний контакт, необхідний для досягнення комунікації (спілкування), реалізується спеціальними мовними засобами, скерованими на зав'язування, підтримання, припинення комунікації тощо. Іншими словами, встановлення і підтримання контакту обов'язково передбачав дотримання певних норм мовної поведінки (мовного етикету) співрозмовниками — уваги до партнера, врахування його потреб, доброзичливого ставлення, тобто дотримання загальних вимог ввічливості. Отже, ввічливість в провідною рисою мовного (і не мовного) спілкування.
Проблема форм ввічливості в мові поряд з практичною актуальністю становить і певний теоретичний інтерес, її дослідження допомагав виявити деякі особливості “мовного мислення”, окремі сторони взаємозв'язків між мовою і психологією людей, раси національно-культурної специфіки мовної поведінки та ін.
Різні мови світу виробили спеціальні (лексичні, морфологічні, синтаксичні, просодичні) засоби вираження ввічливості, спеціальні етикетні мовні формули, які утворюють у кожній конкретній мові цілу систему — мовний етикет1. Це насамперед такі усталені мовні формули, що вживаються при зав'язуванні контакту між комунікантами, як формули звертань і вітань: при підтриманні контакту — формули вибачення, прохання, подяки та ін.; при припиненні контакту — формули прощання, побажання тощо. Тобто, власне етикетні мовні формули. Сам же мовний етикет включав, крім власне етикетних мовних формул, ще й соціально-мовні символи етикетного рівня (наприклад, етикетні форми заперечення (незгоди) і ствердження (згоди), форми питань, що використовуються в певних соціально-культурних групах).
Мовний контакт, таким чином, повинен забезпечувати весь комунікативний акт від початку і до закінчення.
Відбором етикетних мовних формул у кожній ланці мовного контакту (зав'язування контакту, підтримання контакту, припинення контакту) створюється та чи інша тональність спілкування, тобто така соціальна якість ситуації спілкування, яку можна визначити як ступінь дотримання етичних норм взаємодії комунікантів,як показник культурності, інтелігентності співрозмовників.
У європейському культурному ареалі виділяють п'ять2 тональностей спілкування — високу, нейтральну, звичайну, фамільярну, вульгарну.
Високою тональністю спілкування характеризується сфера суто формальних суспільних структур (на урочистих зібраннях); нейтральною тональністю — сфера офіційних установ; звичайна тональність спілкування побутує в магазині, в транспорті та ін.; фамільярна — в сім'ї, в дружньому товаристві; вульгарна тональність, тобто вживання вульгаризмів — в соціальне неконтрольованих ситуаціях.
У нашому суспільстві етикет в цілому збігається з загальними вимогами ввічливості. Все, що в межах ввічливості, є етичним, неввічливість же — синонім неетичності.
Саме тому, аналізуючи мовні засоби вираження ввічливості, ми виходитимемо з триступеневої (високої, нейтральної, фамільярної) шкали тональностей, оскільки вульгарна тональність несумісна з ввічливістю, а звичайна тональність цілком вміщається в рамках нейтральної тональності.
Звертання, вітання, вибачення, подяка, прохання, прощання як функціональні формули категорії ввічливості
Звертання і вітання — це ті елементи мовного етикету, які передусім сигналізують про соціальні відношення, що встановлюються в рамках комунікативного акту. Тому головним чинником, який впливає на вибір того чи іншого звертання, є соціальний статус комунікантів, ситуація спілкування.
Так, на урочистих зборах промовець, звертаючись до аудиторії, вживе звертання “Товариші!” з атрибутами шановні, вельмишановні, високоповажані або без них.
Звертання товарищ, функціонуючи в ролі власне звертання, в сучасній українській літературній мові реалізує одне із своїх значень, а саме — людина, громадянин нового соціалістичного суспільства. У такому значенні це слово функціонує як звертання і перед прізвищем людини для підкреслення приналежності її до свого середовища. Наприклад: “Слово для пропозиції має командир Таращанського полку товариш Боженко” (О.Довженко).
Офіційна конотативність цього слова-звертання у наш час є досить виразною. Тому в іншій тональності спілкування, скажімо, в нейтральній, це звертання сигналізує про наявність певної “відстані” між комунікантами.Так, звертаючись на вулиці чи в транспорті до незнайомої людини, ми цілком доречно вживемо слово-звертання товариш. А в тональності дружній звертання товариш (якщо не супроводиться яскраво вираженою просодичне емоцією) є неприродним, чужорідним.
Похідне від слова товариш слово-звертання Товариство! (шановне, дороге, любе... )з природнім як для нейтральної тональності, так і для дружньої (у колі близьких друзів).
Для високої тональності спілкування звертання Товариство! (з означенням чи без нього) є неприйнятним.
У системі дипломатичного етикету звертання товариш (і) теж функціонує із значенням людини-товариша по класу, по партії. До офіційних представників чи громадян інших країн звертаємося, вживаючи слово пан (панове).
Щодо використання звертання панове в інших ситуаціях спілкування останнім часом висловлювалися різні міркування, зокрема щодо правомірності його використання в нашому суспільстві. Аналіз семантичної структури слова пан показує, що близько двох третин його семного вмісту зводяться до позначення людини, яка займає привілейоване становище (матеріальне, соціальне). Третина його змісту — шанобливе ставлення до співрозмовника. З таким значенням це слово-звертання вживається в усній народній мові (як правило, з прикладкою): пане-господарю, пане-брате, панове-сватове. Наприклад: “Панове-браття, треба щось почати” (Леся Українка); “Прощайте, панове-сватове! Коли хочете, то справді випийте по чарці” (Квітка-Основ'яненко).
У такому ж самому значенні (шанобливості) це звертання ми знаходимо у Павла Тичини: “О люба Інно, панно-Інно! Я вас любив так ніжно, злотоцінно... ”
Однією з форм обертань до незнайомої людини в сучасній українській мові є слово громадянин (громадянка, громадяни). Проте сфера його функціонування вузька — правовий, юридичний контекст: “Громадянине, ей ви, громадянине без шапки! — авторитетно погукав його перонний охоронець порядку, вокзальний міліціонер” (І. Ле).
Таким чином, у сучасній українській літературній мові арсенал лексичних засобів вираження звертання до незнайомої людини дужа збіднений. Уникаючи прямих звертань до незнайомої людини, ми вдаємося до формул-замінників звертань, а саме до формул, головною функцією яких в функція підтримання мовного контакту, а не його зав'язування. Наприклад: Вибачте, як пройти до ...? Дозвольте звернутися... Можна вас запитати (попросити)...?
Досить частотними є формули-замінники звертань, які будуються за моделлю “чи не + Р (дієсл.)? ”: “Чи не скажете, як пройти на зупинку таксі? ”...
Соціальна маркованість форм ввічливих звертань пане (пані), добродію (добродійко), що широко вживалися в дореволюційний час, ще досі не подолана. Щоправда похідне від слова добродій слово добродійний вже починає жити новим життям: Добродійний концерт, добродійний захід, добродійний збір коштів тощо.
В основі ввічливого поводження лежить доброзичливість, доброзичливе ставлення до співрозмовника. Тому морфема добр- є дуже продуктивною у формулах ввічливості. Досить поширена ця морфема і в прямих звертаннях, які функціонують переважно в дружній (фамільярній) тональності: Чоловіче добрий! Людино добра! Добра душа! Люда добрі!
Особливо продуктивною морфема добр- є у формулах привітань, які, до речі, часто використовуються і замість формул-звертань, компенсуючи дуже бідний набір останніх: доброго ранку, добрий день, добрий вечір та ін.
Неважко помітити, що змістом вітань є добрі побажання. Фактично формули вітань є усіченими формами побажальних конструкцій:
(Я бажаю вам) доброго ранку! Доброго вечора! Доброї ночі!
Про тісний зв'язок названих формул (вітань і побажань) свідчить і той факт, що формули-побажання становлять тісну діалогічну єдність із формулами-вітаннями. Так, досить часто у відповідь на привітання Доброго ранку (дня), (вечора)! звучить Доброго здоров'я!
З-поміж названих вище формул-привітань лише формула Добрий день! може вживатися в усіх трьох тональностях — високій, нейтральній і дружній (фамільярній), причому в останніх двох тональностях активно вживаним є її варіант Добридень! Інші формули-вітання (Доброго ранку! Добривечір! і под. ) в офіційних сферах не вживаються. Щодо форми вітання Здрастуй! (Здрастуйте!), то її слід розглядати як менш поширену, стилістично позначену.
Гама формул-вітань, вживаних у нейтральній і особливо фамільярній тональності, значно розширюється завдяки просодично (інтонаційно) оформлюваним емоційним відтінкам, а також морфологічним засобам (суфіксам) та синтаксичним (зміною порядку слів) засобам. Пор.: Добрий день! і День добрий! Моє вам шануваннячко (вітаннячко)! і под. У високій тональності таке розширення неможливе.
Отже, нейтральна і фамільярна тональності характеризуються широкою варіативністю формул-звертань і формул-привітань. Для високої тональності варіативність вказаних формул дуже обмежена.
На встречу приходите вовремя (японцы очень щепетильны в этом вопросе).
