понедельник, 23 февраля 2009 г.

Правила этикета в Италии. Национальные особенности


Итальянцев принято считать веселыми и жизнерадостными. Они по природе очень любознательны и проявляют огромный интерес к чужим обычаям. Они любят читать и слушать рассказы о жизни других народов и часто ездят в отпуск за границу, дабы лишний раз удостовериться в том, что им уже известно: их собственная страна — лучшая в мире, поскольку в ней есть все необходимое для жизни: солнце, вино, еда и футбол.

Итальянцы очень любят родные места и с трудом отрываются от них. В большинстве регионов есть собственный местный диалект, значительно отличающийся от итальянского и структурно, и лексически. Жители Италии в первую очередь считают себя и друг друга римлянами, миланцами, сицилийцами или флорентийцами, а уж потом итальянцами. «Откуда вы родом?» — для итальянца не праздный вопрос, он требует обстоятельного ответа. Итальянец точно знает, откуда он родом.

Итальянцы — очень воспитанные люди и с хорошими манерами. Слова «спасибо», «пожалуйста» можно услышать в Италии на каждом шагу. Большое значение они придают приветствиям, которые всегда сопровождаются рукопожатиями и поцелуями. Таким образом они выражают бурную радость при встрече знакомых, даже если расстались с ними совсем недавно.

Итальянец непременно расцелует вас в обе щеки, причем у мужчин это тоже принято. А рукопожатие несет в себе определенный символ: оно показывает, что руки, тянущиеся друг к другу, безоружны.

При встрече со знакомыми в Италии принято сначала спрашивать о здоровье детей, а потом уже об их самочувствии. Итальянцы очень приветливы, они часто называют друг друга «дорогой, дорогая» и «милый, милая» даже при шапочном знакомстве.

Слово «чао» в Италии является универсальной формой, как приветствия, так и прощания. Незнакомых называют «синьор» и «синьора». Женщине говорят «синьора», даже если фактически она «синьорина» (незамужняя).

При общении очень часто пользуются профессиональными титулами. «Доктор» — вовсе не обязательно врач, а любой человек с высшим образованием; «профессорами» называют всех учителей, а не только университетских преподавателей; «маэстро» — величают не только дирижеров и композиторов, но и людей других специальностей, даже тренеров по плаванию; «инженер» — очень почетный титул, отражающий высокий статус людей с инженерным образованием.

Итальянцы не часто говорят «извините»: если они не чувствуют за собой вины, то и извиняться нечего.

В Италии пунктуальность не считается обязательным качеством, а время всегда называют приблизительно. Не то, чтобы опоздания в Италии приветствовались, но, во всяком случае, к ним относятся терпимо. Позволительным считается опоздание на 15 минут, а на полчаса опаздывать уже недопустимо.

Очень много внимания итальянцы уделяют своему внешнему виду. Итальянцы всегда замечают, как одеты другие, особенно иностранцы (по их мнению, все они одеты плохо).

Итальянцы — народ щедрый, но к их щедрости надо относиться с опаской, поскольку ни один подарок не делается в Италии без умысла. Жизнь и власть итальянцев базируются на системе подарков и услуг. Если вы приняли от итальянца подарок, это означает, что вы должны будете отплатить дарителю какой-то услугой. Поэтому, если один итальянец подбросил другого на вокзал или устроил к хорошему окулисту, рано или поздно он потребует вознаграждения.

суббота, 21 февраля 2009 г.

Африканське весілля

Весільні традиції в африканських країнах різняться залежно від регіону й дуже різноманітні. Під час одруження, жінка пов'язує своє життя із сім'єю чоловіка, оскільки їй доведеться жити в домі чоловіка. Якщо виникає проблема всередині пари, то вся загальна сім'я намагається її вирішити. Подружжя повинне покорятися сімейній раді й не є повними господарями своїх учинків.

Шлюб беруть за кілька етапів, даючи змогу майбутньому подружжю краще пізнати одне одного до укладення остаточного союзу. На першому етапі сім'ї домовляються про викуп, який, проте, не завжди є обов'язковим. Викуп, який виплачується батькам нареченої, називається «нсуа».

До того як шлюб буде укладений, проходить тривалий проміжок часу. Головною метою шлюбу є зачаття, якщо у подружжя немає дітей, то шлюб може бути анульований. У деяких народностей сексуальні стосунки до шлюбу дозволені й навіть підтримуються, але це не дуже поширено. В день церемонії (йеле) наречену представляють сім'ї та друзям. Вона підносить пригощання своєму свекру, щоб виразити свою приналежність новій сім'ї.

У Західній Африці існують касти. Хоча там кастові відмінності менш жорсткі, порівняно з індійськими, шлюби між представниками різних каст заборонені. Головним чином, це стосується сіл.

Християнське весілля

У християнстві шлюб вважається нерозривним. У його основі лежать вірність і плодовитість. Подружжя має бути згодне взяти шлюб, так само як і їхні батьки, які їм протегуватимуть і даватимуть поради. На зорі християнства багато шлюбів укладалося таємно або ж пари жили разом, як це було поширено у римлян.

Щоб усунути таке явище, було прийняте правило, що шлюб треба брати публічно. Звідси бере свої витоки весільний кортеж. У минулому жінки виходили заміж у чорному, сірому або коричневому. І лише у 20-х роках XX ст. остаточно укорінялася мода на білу весільну сукню.

Заручини не пов'язують пару остаточно. Вислів «без приданого немає шлюбу» походить від того, що для того, щоб вийти заміж, жінка повинна була мати придане. Це унеможливлювало шлюби між бідними й багатими. Під час релігійної церемонії молоді отримують благословення й обмінюються обручками, даючи обітницю жити згідно з християнськими принципами. Обручку носять на безіменному лівому пальці (у католицьких країнах - прим. пер.). Цей звичай пов'язаний із тим, що там проходить вена, яка безпосередньо з'єднується із серцем.

Єврейське весілля

Напередодні весілля наречена проходила очищення й обмивання в микві (жіночій лазні). В деяких общинах майбутнє подружжя проходило очищення, голодуючи до кінця церемонії, щоб перед початком нового життя здобути прощення за свої гріхи. Перед церемонією наречений зустрічав гостей, а потім відправлявся за нареченою. Він одягав на неї вуаль - символ цнотливості та доброчесності її душі.

Сама церемонія проходить під хупою (балдахін), що втілює сімейне багаття, яке парі належить створити й розділяти одне з одним. Молоді п'ють вино з куба, який символізує радість, пов'язану з молитвою. Обмінявшись обручками, зачитується кетуба (акт про шлюб) у своїй оригінальній версії арамейською. Її підписує два свідки, після чого вона залишається у дружини. Рабин дає сім благословень, і пара знову п'є вино з кубка, після чого кубок розбивають на згадку про руйнування Єрусалимського Храму. На цьому церемонія закінчується.

Після чого починаються гуляння з пригощаннями та танцями... Протягом семи днів молоді приймають гостей. Поївши, кожного разу моляться. Кожен із подружжя має бути євреєм.

Китайське весілля

У великих містах весільні традиції якоюсь мірою перейнято із заходу. На весілля витрачаються великі гроші - це питання престижу. В минулому шлюби влаштовувалися членами сім'ї. Сватання проходило за допомогою посередниці, якій дарували подарунки і через яку передавали подарунки для нареченої. Якщо обидві сторони були згодні, то батьки складали гороскоп, щоб переконатися, що майбутнє подружжя підходить одне одному. Майбутнє подружжя не мало права зустрічатися одне з одним аж до дня весілля. Сьогодні в селах весілля завжди проходять відповідно до традицій, із такою лише різницею, що молоді знайомі одне з одним.

Дуже велике значення надавалося заручинам, оскільки вони означали зобов'язання, яке не підлягає перегляду. Цього дня обмінювалися подарунками. Для визначення найбільш слушної дати весілля радилися із зірками. Парубок приїжджав за своєю майбутньою дружиною та відвозив її до себе додому. У минулому й наречений, і наречена одягалися на весілля в червоне - колір радості та благополуччя. По приїзді (молоді й далі жити разом із батьками) усі ставали на коліна перед вівтарем, щоб попросити благословення у Неба, Землі й предків. Наречена виражала повагу батькам, а потім влаштовувався великий бенкет. Наприкінці подружжя відводили в їхню кімнату, де влаштовували «лайку», щоб підштовхнути молодих одне до одного, які ще до цього не торкалися одне одного.