вторник, 11 ноября 2008 г.

Гостинні господарі, ввічливі гості


Звичай ходити у гості і приймати гостей з'явився дуже давно. Вміння бути гостем, як і господарем - ціле мистецтво. Гостин-ність - так називають цю рису. Вона притаманна не лише окре-мим людям, а й цілим народам. Вельми гостинними були старода-вні германці, греки. Ця риса є характерною для слов'янських на-родів, народів Кавказу. Ще у ХІХ столітті французький гастроном Бріллат Саварин сказав, що приймати гостя - це означає бути від-повідальним за його прекрасне самопочуття протягом всього часу його перебування у вашому домі. Тобто, він сформулював закон, яким керуються при прийомі гостей уже майже два століття. Для гостей та господарів діє ряд правил - писаних, неписаних, старих і нових. Найперший мінімум, який передбачає гостинність - це не розповідати гостям про свої невдачі чи хвороби. Якщо тобі відомо, що твій гість любить щось смачненьке, то ти можеш йому дуже догодити, коли приготуєш його улюблену страву. Саме так робили гостинні господарі в усі часи. О. Горбовський у книжці "Через віки" (Нариси / Пер. з рос. О. Ярошенко; Худож. І. Андрє-єв.- К.: Веселка, 1986.- С. 55-70) наводить такий приклад із староєгипетського тексту: " І ось відвели Ефіопу кімнату, де він міг оселитися, і почали йому готувати всіляку гидоту, яку їдять у його країні". Ефіоп, про якого розповідає папірус, був, треба думати, задоволений увагою, виявленою до нього. А те, що єгиптяни не поділяли його смаку і вважали те, що він їв, гидотою, вельми важливо, бо вони догоджали саме гостеві, його смаку. Радимо тобі запам'ятати ще таке - у гості треба приходити вчасно і не догоджати своїм гостям, не зважаючи на своїх сусідів чи близьких, тобто не заважати їм шумом. Про це люди думали здавна. В Англії ще в середні віки, якщо хтось порушував тишу після одинадцятої години вечора, його садили під церковний дзвін і калатали ним над головою порушника.
У гості ходять з різною метою: відсвяткувати у компанії якесь державне або релігійне свято, привітати господаря чи господиню з їх особистим святом, вирішити якесь питання, про щось домовитись. Звичайно, роблять подарунки. Хто, коли і як зробив це вперше, ми не знаємо. Хоча, мабуть, це було так. Хтось віддав комусь щось цінне. Побачивши на його обличчі радість, вдяч-ність, зробив відкриття, що давати, можливо, радісніше ніж брати. І це в подарунку - головне. Подарунки треба вміти вибирати, вручати і приймати. Для цьо-го теж існують певні правила. І якщо ти хочеш комусь подарувати щось гірше зі своїх речей, тобі не потрібне, - не роби цього. А ще ти, мабуть, знаєш, що в гостях майже завжди пригощають. Цей звичай прийшов до нас ще з доісторичних часів. Так, на прийомах у римського полководця Лукулла у 1 столітті до нової ери гостям подавали таку кількість різноманітних страв, що багато чого вони з'їсти були не в змозі і, щоб не ображати госпо-даря, забирали все це додому у великих серветках. (До речі, історія полотняних серветок, що й досі використовуються при сервіруванні обідніх столів, бере свій початок саме з тих часів). У різні епохи в кожного народу були свої звичаї споживання їжі. У багатьох народів Бразилії, Африки, Полінезії було прийнято їсти тільки наодинці. Коли імператор американських індійців Монтесума сідав обідати, перед ним ставили позолочений екран, бо ніхто не повинен був бачити, як він їсть. У більшості народів земної кулі спільно обідати є прикметою довір'я та дружби. В одному з літописів часів Київської Русі розповідається про свар-ку двох князів - Ізяслава Мстиславовича та Гліба Георгійовича, яка закінчилася миром. "Гліб же виїхав і поклонився Ізяславу. Ізяслав же покликав його до себе на обід і тут обідав". Тобто, спільна трапеза краще клятви закріпила мир. Володимир Моно-мах у "Поученнях дітям…" писав: "... вшануйте гостя, звідки він до вас [не] прийде, - чи простий, чи знатний, чи посол, - якщо не можете дарунком, [то] їжею і питвом". Символічне значення спільної трапези дійшло до наших днів. А у дипломатів спільні обіди - складова дипломатичного етикету. Причому, порушення церемоніалу при зустрічі, у порядку розса-джування гостей за столом та черговості їх обслуговування вва-жається прямим викликом представникам тієї чи іншої країни. Уяви ситуацію, коли тебе запросили до столу, на якому немає ані ножів, ані виделок, ані ложок. Ти будеш дуже розгублений та спантеличений. Як же їсти? А були ж часи, коли цих "пристроїв" для споживання їжі не існувало, тому їли руками. В деяких країнах і досі так роблять. Наприклад, у Середній Азії плов беруть пальцями, в Японії та Китаї - двома паличками. Перші ложки з'явилися ще в доісторичні часи і призначалися для гарячих страв. Єгиптяни робили їх з дерева, каменю, слонової кістки, греки - з бронзи та срібла. В Київській Русі ложки були дерев'яними. А виделками та ножами масово користуватись по-чали близько трьохсот років тому, хоча перші виделки з'явились у Європі ще в 11 столітті. Причиною "продовження" рук стали модні на той час високі мереживні коміри, що забруднювались їжею, коли "виделкою" слугували руки. У Франції до 17 століття їжу брали руками, а у цей же період на островах Фіджі дикуни на своїх "бенкетах" користувались виделками. Тривалий час будь-який посуд був рідкістю, і тому гості частенько забирали його з собою, тобто крали. З часом цей "звичай" зник. Мабуть тому, що й посуду побільшало, і культура підвищилась. Серветки для рук на обідніх столах з'явились в Європі у 15 столітті, а до того часу руки витирали краєм скатертини. Існує чотири загальноприйнятих види сервірування столів: обідній, холодний, кавовий або чайний, стіл-буфет. Останній накривається у трьох варіантах: шведський стіл, стіл-фуршет, коктейльний стіл.

воскресенье, 2 ноября 2008 г.

Как следует есть хлеб, печенье, пирожное, фрукты?


Более свободно обходимся с хлебом при завтраке. Можно кусок хлеба намазать маслом и откусывать от куска. Хлеб, намазанный маслом, не режем ножом. Во время завтрака на такой кусочек хлеба лучше положить ветчину или сыр - это будет уже бутерброд, который можно резать пополам, чтобы удобнее было есть. Такой бутерброд допустимо есть из тарелочки, пользуясь ножом и вилкой. Бутерброды "буфетные", как правило, едим без приборов, таково их предназначение. Но, разумеется, если это Бутерброд "на один зубок". Иногда же буфетный бутерброд оказывается целой пирамидой, и она, конечно, распадается в руках, не умещается во рту. Нет иного выхода, как положить такой бутерброд на тарелку и использовать нож и вилку. Если последних рядом не окажется, что ж, спасаемся бумажными салфетками.
Сушки и сухари можно обмакнуть в чай или молоко, только находясь в семейном кругу.
Не стесняйтесь брать руками хлеб, печенье, пирожное, фрукты, цитрусовые ? именно так и принято. Сахар-рафинад тоже относят в эту категорию, но если рядом лежат специальные щипцы ? воспользуйтесь ими.