Етикет телефонної розмови

Телефонний зв'язок - особлива сфера спілкування, що вимагає певних навичок. Але правильно користуватися ним вміють ще не всі.

Чому ж ділова людина має бути "завжди готовою", коли їй телефонують?"

Поради при веденні телефонної розмови

Не змушуйте чекати людей, що розраховують на ваш дзвінок, а телефонуйте в точно призначений вами час, перш ніж вони зателефонують вам і нагадають про це.
- Чітко вимовляйте слова, не затуляйте мікрофон, повторно називайте своє ім'я.
- Говоріть коротко. Зводьте фразу до мінімуму. Початок розмови визначає її хід і завершення. "Добрий день, пане Х., як ваші справи?", - це не що інше, як запрошення до довгої розмови про родину, відпустку, хоббі і поточні події. "Добрий день, пане Х.! Мені потрібно швидко одержати деякі зведення, якщо у Вас є для мене хвилина часу", - подібні фрази жодним чином не є нечемними, але гарантують коротку телефонну розмову. Якщо перший контакт має на меті розмову особливого значення, ви можете коротко нагадати про спільні справи. Незнайомцю доречно коротко представитися.
- Спочатку повідомте, про що йдеться, і тільки після цього поясніть причини і подробиці.
- Не переривайте розмову, якщо на інший апарат надійшов важливий дзвінок. У разі потреби запитайте, чи можна перерватися, і запевніть вашого співрозмовника у тому, що ви перетелефонуєте через 10 хвилин.
- Уникайте паралельних розмов з оточуючими вас людьми.
- Наприкінці тривалої розмови коротко підсумуйте та накресліть заходи, яких треба вжити.
- Під час розмови занотуйте такі важливі подробиці, як імена, цифри та головну інформацію.
- Уникайте наприкінці розмови фраз : "Зателефонуйте мені якось!", якщо не бажаєте, щоб людина телефонувала ще раз.
- Закінчуйте розмову, як тільки досягнете її мети!
- Якщо у вас немає секретаря чи автовідповідача, можна захиститися від непотрібних дзвінків за допомогою таких коротких і точних фраз, як: "Я зателефоную вам пізніше".

Багато телефонних розмов часто триває дуже довго, тому що обом партнерам важко їх закінчити . "Дуже дякую, пане Х.! Я думаю, цього досить. Я сподіваюся вас незабаром побачити!" - такі фрази дозволяють закінчити розмову раціонально, коротко і чемно.

Привчіть себе до запису всіх важливих розмов. Ви будете мати важливий документ (доказового характеру) для наступної роботи. Запис можна робити безпосередньо на документі, який ви використовували при розмові.

Якщо телефонуєте ви...
Перед розмовою:

- Майте під рукою папір, олівець (ручку), а також календар і потрібні для розмови матеріали.
Під час розмови:
- Намагайтеся створити добрий настрій.
-Уважно слухайте співрозмовника, не переривайте його.
- Говоріть спокійно, не підвищуючи голос.
-Спробуйте додати своєму голосу приємну інтонацію.
- Уникайте монотонності, змінюйте темп та інтонацію розмови.
- Не говоріть занадто швидко чи повільно, спробуйте "підлаштуватися" під темп співрозмовника.
- Не переоцінюйте здатність співрозмовника зрозуміти спеціальну термінологію.
- Уникайте жаргону.
- Використовуйте паузи.
-Якщо співрозмовник не розуміє, не дратуйтеся і не повторюйте сказане тими ж словами, знайдіть нові.
Після розмови:
- Точно запишіть підсумок розмови , про що ви домовилися із співрозмовником.

- Зробіть потрібні нотатки у щоденнику

Які запитання, така відповідь

Головна мета всіх телефонних розмов - одержання повної і точної інформації, що виключає повторні уточнення. Що заважає цьому? По-перше, невміння задавати питання так, щоб інформація була повною. По-друге, бар'єри комунікації, що змінюють зміст і призводять до втрат інформації.
Критерії для оцінки отриманої інформації: повнота і точність, вірогідність, корисність, новітність, своєчасність, необхідність реагування.

Швейцарський мислитель кінця XVIII століття Лафатер говорив : "Хочеш бути розумним - навчися розумно запитувати, уважно слухати, спокійно відповідати і переставати говорити, коли нема чого більше сказати".

Помилки, що найчастіше зустрічаються при телефонних розмовах

- Ви кричите у трубку, гадаючи, що співрозмовник погано вас чує, породжуючи шум власним криком. -Говорите традиційне "алло", що зовсім не містить інформації. -Грубо розмовляєте, якщо абонент потрапив не за адресою. -Дратуєтесь, якщо людина, що вам зателефонувала, агресивна, і відповідаєте їй тим же. -Набираєте номер, хоча телефонували вам, і зв'язок перервався. - Довго мовчите, створюючи враження, що вас роз'єднали. -Говорите про питання, не назвавшись. - Одержавши на свій телефонний виклик відповідь, запитуєте: "З ким я розмовляю?". Таким чином, щоб телефон став помічником у роботі і просто у спілкуванні людей, не заважав і не викликав у вас і оточуючих роздратування, слід дотримуватися визначених правил, що являють собою культуру телефонної розмови. А для себе корисно усвідомити: нема мети - не телефонуйте.

Гостинні господарі, ввічливі гості

Звичай ходити у гості і приймати гостей з'явився дуже давно. Вміння бути гостем, як і господарем - ціле мистецтво. Гостин-ність - так називають цю рису. Вона притаманна не лише окре-мим людям, а й цілим народам. Вельми гостинними були старода-вні германці, греки. Ця риса є характерною для слов'янських на-родів, народів Кавказу. Ще у ХІХ столітті французький гастроном Бріллат Саварин сказав, що приймати гостя - це означає бути від-повідальним за його прекрасне самопочуття протягом всього часу його перебування у вашому домі. Тобто, він сформулював закон, яким керуються при прийомі гостей уже майже два століття. Для гостей та господарів діє ряд правил - писаних, неписаних, старих і нових. Найперший мінімум, який передбачає гостинність - це не розповідати гостям про свої невдачі чи хвороби. Якщо тобі відомо, що твій гість любить щось смачненьке, то ти можеш йому дуже догодити, коли приготуєш його улюблену страву. Саме так робили гостинні господарі в усі часи. О. Горбовський у книжці "Через віки" (Нариси / Пер. з рос. О. Ярошенко; Худож. І. Андрє-єв.- К.: Веселка, 1986.- С. 55-70) наводить такий приклад із староєгипетського тексту: " І ось відвели Ефіопу кімнату, де він міг оселитися, і почали йому готувати всіляку гидоту, яку їдять у його країні". Ефіоп, про якого розповідає папірус, був, треба думати, задоволений увагою, виявленою до нього. А те, що єгиптяни не поділяли його смаку і вважали те, що він їв, гидотою, вельми важливо, бо вони догоджали саме гостеві, його смаку. Радимо тобі запам'ятати ще таке - у гості треба приходити вчасно і не догоджати своїм гостям, не зважаючи на своїх сусідів чи близьких, тобто не заважати їм шумом. Про це люди думали здавна. В Англії ще в середні віки, якщо хтось порушував тишу після одинадцятої години вечора, його садили під церковний дзвін і калатали ним над головою порушника.
У гості ходять з різною метою: відсвяткувати у компанії якесь державне або релігійне свято, привітати господаря чи господиню з їх особистим святом, вирішити якесь питання, про щось домовитись. Звичайно, роблять подарунки. Хто, коли і як зробив це вперше, ми не знаємо. Хоча, мабуть, це було так. Хтось віддав комусь щось цінне. Побачивши на його обличчі радість, вдяч-ність, зробив відкриття, що давати, можливо, радісніше ніж брати. І це в подарунку - головне. Подарунки треба вміти вибирати, вручати і приймати. Для цьо-го теж існують певні правила. І якщо ти хочеш комусь подарувати щось гірше зі своїх речей, тобі не потрібне, - не роби цього. А ще ти, мабуть, знаєш, що в гостях майже завжди пригощають. Цей звичай прийшов до нас ще з доісторичних часів. Так, на прийомах у римського полководця Лукулла у 1 столітті до нової ери гостям подавали таку кількість різноманітних страв, що багато чого вони з'їсти були не в змозі і, щоб не ображати госпо-даря, забирали все це додому у великих серветках. (До речі, історія полотняних серветок, що й досі використовуються при сервіруванні обідніх столів, бере свій початок саме з тих часів). У різні епохи в кожного народу були свої звичаї споживання їжі. У багатьох народів Бразилії, Африки, Полінезії було прийнято їсти тільки наодинці. Коли імператор американських індійців Монтесума сідав обідати, перед ним ставили позолочений екран, бо ніхто не повинен був бачити, як він їсть. У більшості народів земної кулі спільно обідати є прикметою довір'я та дружби. В одному з літописів часів Київської Русі розповідається про свар-ку двох князів - Ізяслава Мстиславовича та Гліба Георгійовича, яка закінчилася миром. "Гліб же виїхав і поклонився Ізяславу. Ізяслав же покликав його до себе на обід і тут обідав". Тобто, спільна трапеза краще клятви закріпила мир. Володимир Моно-мах у "Поученнях дітям…" писав: "... вшануйте гостя, звідки він до вас [не] прийде, - чи простий, чи знатний, чи посол, - якщо не можете дарунком, [то] їжею і питвом". Символічне значення спільної трапези дійшло до наших днів. А у дипломатів спільні обіди - складова дипломатичного етикету. Причому, порушення церемоніалу при зустрічі, у порядку розса-джування гостей за столом та черговості їх обслуговування вва-жається прямим викликом представникам тієї чи іншої країни. Уяви ситуацію, коли тебе запросили до столу, на якому немає ані ножів, ані виделок, ані ложок. Ти будеш дуже розгублений та спантеличений. Як же їсти? А були ж часи, коли цих "пристроїв" для споживання їжі не існувало, тому їли руками. В деяких країнах і досі так роблять. Наприклад, у Середній Азії плов беруть пальцями, в Японії та Китаї - двома паличками. Перші ложки з'явилися ще в доісторичні часи і призначалися для гарячих страв. Єгиптяни робили їх з дерева, каменю, слонової кістки, греки - з бронзи та срібла. В Київській Русі ложки були дерев'яними. А виделками та ножами масово користуватись по-чали близько трьохсот років тому, хоча перші виделки з'явились у Європі ще в 11 столітті. Причиною "продовження" рук стали модні на той час високі мереживні коміри, що забруднювались їжею, коли "виделкою" слугували руки. У Франції до 17 століття їжу брали руками, а у цей же період на островах Фіджі дикуни на своїх "бенкетах" користувались виделками. Тривалий час будь-який посуд був рідкістю, і тому гості частенько забирали його з собою, тобто крали. З часом цей "звичай" зник. Мабуть тому, що й посуду побільшало, і культура підвищилась. Серветки для рук на обідніх столах з'явились в Європі у 15 столітті, а до того часу руки витирали краєм скатертини. Існує чотири загальноприйнятих види сервірування столів: обідній, холодний, кавовий або чайний, стіл-буфет. Останній накривається у трьох варіантах: шведський стіл, стіл-фуршет, коктейльний стіл.

Как следует есть хлеб, печенье, пирожное, фрукты?

Более свободно обходимся с хлебом при завтраке. Можно кусок хлеба намазать маслом и откусывать от куска. Хлеб, намазанный маслом, не режем ножом. Во время завтрака на такой кусочек хлеба лучше положить ветчину или сыр - это будет уже бутерброд, который можно резать пополам, чтобы удобнее было есть. Такой бутерброд допустимо есть из тарелочки, пользуясь ножом и вилкой. Бутерброды "буфетные", как правило, едим без приборов, таково их предназначение. Но, разумеется, если это Бутерброд "на один зубок". Иногда же буфетный бутерброд оказывается целой пирамидой, и она, конечно, распадается в руках, не умещается во рту. Нет иного выхода, как положить такой бутерброд на тарелку и использовать нож и вилку. Если последних рядом не окажется, что ж, спасаемся бумажными салфетками.
Сушки и сухари можно обмакнуть в чай или молоко, только находясь в семейном кругу.
Не стесняйтесь брать руками хлеб, печенье, пирожное, фрукты, цитрусовые ? именно так и принято. Сахар-рафинад тоже относят в эту категорию, но если рядом лежат специальные щипцы ? воспользуйтесь ими.

О некоторых правилах японского этикета

На встречу приходите вовремя (японцы очень щепетильны в этом вопросе).

Если вы не можете прийти на обед (или на другое мероприятие), обязательно предупредите об этом.
Если, позвонив по телефону, вы ошиблись номером, нужно извиниться.

Тем не менее существует и некоторая специфика в поведении японцев. Следующие несложные правила могут пригодиться человеку, отправляющемуся в Японию в первый раз. Приветствие Несмотря на то, что традиция кланяться при встрече все еще очень распространена в Японии, бизнесмены при знакомстве часто жмут друг другу руки. Японцы не ждут от вас поклонов, однако небольшой наклон головы придется весьма кстати. Визитные карточки Встречи в Японии очень часто начинаются с обмена визитными карточками. Поэтому для общения с японцами очень важно обзавеcтись такой карточкой, особенно тем, кто занимается бизнесом. На визитной карточке должно быть указано имя, должность, рабочий адрес, номера телефона и факса, адрес электронной почты, желательно на русском и английском языках. Никогда не пишите на чужой визитке и не кладите ее во внутренний карман, так как это будет проявлением неуважения.

Неформальное общение Японские дома обычно небольшие, тесные и находятся далеко от центра города, поэтому японцы редко приглашают гостей домой, а предпочитают развлекать их в ресторане. Когда вы преподносите подарок, хорошо опять проявить скромность, сказав что-либо вроде: "Извините, что это такой пустяк" или: "Возможно подарок вам не понравится". Когда приходят гости, им обязательно предлагают какое-либо угощение. Даже если человек явился неожиданно, ему обычно предложат перекусить, пусть даже это будет всего лишь чашка риса с маринованными овощами и чай. Если вас пригласили в ресторан японского типа, могут возникнуть непредвиденные ситуации, из которых пригласивший с удовольствием поможет вам найти достойный выход. Например, расскажет, когда и где нужно снимать обувь. Совсем не обязательно сидеть в японской манере, поджав под себя ноги. Большинство японцев, так же как и европейцы, быстро устают от этого. Мужчинам разрешается скрещивать ноги, к женщинам же проявляют более жесткие требования: они должны сидеть, поджав ноги под себя, или же, для удобства, сдвинув их набок. Иногда гостю могут предложить низкий стульчик со спинкой. Вытягивать ноги вперед не принято. Как вести себя за столом Когда вам предлагают какой-нибудь напиток, нужно приподнять стакан и дождаться, пока его не наполнят. Рекомендуется оказывать ответную услугу своим соседям. Когда вы пользуетесь за столом палочками, следует избегать следующих вещей: нельзя их скрещивать или втыкать в рис (это ассоциируется со смертью); не следует двигать еду по тарелке и тарелку по столу; нельзя размахивать или указывать палочками на кого-либо или что-либо.

Формули ввічливості в системі українського мовного етикету*

XXI століття повинно стати століттям гуманітарної культури або ж його не буде взагалі. Ці слова, сказані відомим академіком-гуманістом Д. С. Лихачовим, спонукають до всебічного піднесення людської культури, до гуманітаризації всіх сторін життя нашого суспільства.

Поняття гуманітарної культури досить об'ємне. Воно об'єднує в собі й такі регулятивні елементи, як ідеали, норми моралі, традиції, звичаї, що у своїй сукупності є соціальними нормами поведінки, дотримання яких є обов'язковою умовою збереження суспільства як єдиного цілого.

Вироблені суспільством норми поведінки і форми поводження об'єднується в цілій системі, яку прийнято називати етикетом (з фр. etiguette — ярлик, етикетка). Ці норми становлять собою категорію історічну, отже змінну. Крім того, в кожному суспільстві вони чітко детерміновані характером суспільних відносин.

Справді гуманні стосунки між людьми в суспільстві знаходять безпосереднє відображення в системі етикету.

Феномен людського спілкування є явищем складним, синкретичним. У ньому міцно переплетені соціальні, психологічні та мовні чинники. Тому вивчення комунікативного акту без комплексного підходу, тобто без постійного врахування всіх трьох складників неможливе.

Особливу роль у людському спілкуванні відіграє мова. Мова, а ще точніше мовлення (мовленнєва діяльність, що включає в себе і мовленнєву поведінку), є найуніверсальнішим засобом комунікації. Комунікативна функція мови є її первинною, основною функцією. Тим часом саме мовні характеристики акту комунікації вивчені ще дуже мало.

Мовознавці виділяють у комунікативному акті різну кількість структурних компонентів, пов'язуючи з останніми й різні нерівноцінні й ієрархічно організовані функції мови, підпорядковані, основній функції — комунікативній. Проте майже всі дослідники визнають у комунікативному акті наявність такого компоненту як контакт між співрозмовниками.

Мовний контакт, необхідний для досягнення комунікації (спілкування), реалізується спеціальними мовними засобами, скерованими на зав'язування, підтримання, припинення комунікації тощо. Іншими словами, встановлення і підтримання контакту обов'язково передбачав дотримання певних норм мовної поведінки (мовного етикету) співрозмовниками — уваги до партнера, врахування його потреб, доброзичливого ставлення, тобто дотримання загальних вимог ввічливості. Отже, ввічливість в провідною рисою мовного (і не мовного) спілкування.

Проблема форм ввічливості в мові поряд з практичною актуальністю становить і певний теоретичний інтерес, її дослідження допомагав виявити деякі особливості “мовного мислення”, окремі сторони взаємозв'язків між мовою і психологією людей, раси національно-культурної специфіки мовної поведінки та ін.

Різні мови світу виробили спеціальні (лексичні, морфологічні, синтаксичні, просодичні) засоби вираження ввічливості, спеціальні етикетні мовні формули, які утворюють у кожній конкретній мові цілу систему — мовний етикет¹. Це насамперед такі усталені мовні формули, що вживаються при зав'язуванні контакту між комунікантами, як формули звертань і вітань: при підтриманні контакту — формули вибачення, прохання, подяки та ін.; при припиненні контакту — формули прощання, побажання тощо. Тобто, власне етикетні мовні формули. Сам же мовний етикет включав, крім власне етикетних мовних формул, ще й соціально-мовні символи етикетного рівня (наприклад, етикетні форми заперечення (незгоди) і ствердження (згоди), форми питань, що використовуються в певних соціально-культурних групах).

Мовний контакт, таким чином, повинен забезпечувати весь комунікативний акт від початку і до закінчення.

Відбором етикетних мовних формул у кожній ланці мовного контакту (зав'язування контакту, підтримання контакту, припинення контакту) створюється та чи інша тональність спілкування, тобто така соціальна якість ситуації спілкування, яку можна визначити як ступінь дотримання етичних норм взаємодії комунікантів,як показник культурності, інтелігентності співрозмовників.

У європейському культурному ареалі виділяють п'ять² тональностей спілкування — високу, нейтральну, звичайну, фамільярну, вульгарну.

Високою тональністю спілкування характеризується сфера суто формальних суспільних структур (на урочистих зібраннях); нейтральною тональністю — сфера офіційних установ; звичайна тональність спілкування побутує в магазині, в транспорті та ін.; фамільярна — в сім'ї, в дружньому товаристві; вульгарна тональність, тобто вживання вульгаризмів — в соціальне неконтрольованих ситуаціях.

У нашому суспільстві етикет в цілому збігається з загальними вимогами ввічливості. Все, що в межах ввічливості, є етичним, неввічливість же — синонім неетичності.

Саме тому, аналізуючи мовні засоби вираження ввічливості, ми виходитимемо з триступеневої (високої, нейтральної, фамільярної) шкали тональностей, оскільки вульгарна тональність несумісна з ввічливістю, а звичайна тональність цілком вміщається в рамках нейтральної тональності.

Звертання, вітання, вибачення, подяка, прохання, прощання як функціональні формули категорії ввічливості

Звертання і вітання — це ті елементи мовного етикету, які передусім сигналізують про соціальні відношення, що встановлюються в рамках комунікативного акту. Тому головним чинником, який впливає на вибір того чи іншого звертання, є соціальний статус комунікантів, ситуація спілкування.

Так, на урочистих зборах промовець, звертаючись до аудиторії, вживе звертання “Товариші!” з атрибутами шановні, вельмишановні, високоповажані або без них.

Звертання товарищ, функціонуючи в ролі власне звертання, в сучасній українській літературній мові реалізує одне із своїх значень, а саме — людина, громадянин нового соціалістичного суспільства. У такому значенні це слово функціонує як звертання і перед прізвищем людини для підкреслення приналежності її до свого середовища. Наприклад: “Слово для пропозиції має командир Таращанського полку товариш Боженко” (О.Довженко).

Офіційна конотативність цього слова-звертання у наш час є досить виразною. Тому в іншій тональності спілкування, скажімо, в нейтральній, це звертання сигналізує про наявність певної “відстані” між комунікантами.Так, звертаючись на вулиці чи в транспорті до незнайомої людини, ми цілком доречно вживемо слово-звертання товариш. А в тональності дружній звертання товариш (якщо не супроводиться яскраво вираженою просодичне емоцією) є неприродним, чужорідним.

Похідне від слова товариш слово-звертання Товариство! (шановне, дороге, любе... )з природнім як для нейтральної тональності, так і для дружньої (у колі близьких друзів).

Для високої тональності спілкування звертання Товариство! (з означенням чи без нього) є неприйнятним.

У системі дипломатичного етикету звертання товариш (і) теж функціонує із значенням людини-товариша по класу, по партії. До офіційних представників чи громадян інших країн звертаємося, вживаючи слово пан (панове).

Щодо використання звертання панове в інших ситуаціях спілкування останнім часом висловлювалися різні міркування, зокрема щодо правомірності його використання в нашому суспільстві. Аналіз семантичної структури слова пан показує, що близько двох третин його семного вмісту зводяться до позначення людини, яка займає привілейоване становище (матеріальне, соціальне). Третина його змісту — шанобливе ставлення до співрозмовника. З таким значенням це слово-звертання вживається в усній народній мові (як правило, з прикладкою): пане-господарю, пане-брате, панове-сватове. Наприклад: “Панове-браття, треба щось почати” (Леся Українка); “Прощайте, панове-сватове! Коли хочете, то справді випийте по чарці” (Квітка-Основ'яненко).

У такому ж самому значенні (шанобливості) це звертання ми знаходимо у Павла Тичини: “О люба Інно, панно-Інно! Я вас любив так ніжно, злотоцінно... ”

Однією з форм обертань до незнайомої людини в сучасній українській мові є слово громадянин (громадянка, громадяни). Проте сфера його функціонування вузька — правовий, юридичний контекст: “Громадянине, ей ви, громадянине без шапки! — авторитетно погукав його перонний охоронець порядку, вокзальний міліціонер” (І. Ле).

Таким чином, у сучасній українській літературній мові арсенал лексичних засобів вираження звертання до незнайомої людини дужа збіднений. Уникаючи прямих звертань до незнайомої людини, ми вдаємося до формул-замінників звертань, а саме до формул, головною функцією яких в функція підтримання мовного контакту, а не його зав'язування. Наприклад: Вибачте, як пройти до ...? Дозвольте звернутися... Можна вас запитати (попросити)...?

Досить частотними є формули-замінники звертань, які будуються за моделлю “чи не + Р (дієсл.)? ”: “Чи не скажете, як пройти на зупинку таксі? ”...

Соціальна маркованість форм ввічливих звертань пане (пані), добродію (добродійко), що широко вживалися в дореволюційний час, ще досі не подолана. Щоправда похідне від слова добродій слово добродійний вже починає жити новим життям: Добродійний концерт, добродійний захід, добродійний збір коштів тощо.

В основі ввічливого поводження лежить доброзичливість, доброзичливе ставлення до співрозмовника. Тому морфема добр- є дуже продуктивною у формулах ввічливості. Досить поширена ця морфема і в прямих звертаннях, які функціонують переважно в дружній (фамільярній) тональності: Чоловіче добрий! Людино добра! Добра душа! Люда добрі!

Особливо продуктивною морфема добр- є у формулах привітань, які, до речі, часто використовуються і замість формул-звертань, компенсуючи дуже бідний набір останніх: доброго ранку, добрий день, добрий вечір та ін.

Неважко помітити, що змістом вітань є добрі побажання. Фактично формули вітань є усіченими формами побажальних конструкцій:
(Я бажаю вам) доброго ранку! Доброго вечора! Доброї ночі!

Про тісний зв'язок названих формул (вітань і побажань) свідчить і той факт, що формули-побажання становлять тісну діалогічну єдність із формулами-вітаннями. Так, досить часто у відповідь на привітання Доброго ранку (дня), (вечора)! звучить Доброго здоров'я!

З-поміж названих вище формул-привітань лише формула Добрий день! може вживатися в усіх трьох тональностях — високій, нейтральній і дружній (фамільярній), причому в останніх двох тональностях активно вживаним є її варіант Добридень! Інші формули-вітання (Доброго ранку! Добривечір! і под. ) в офіційних сферах не вживаються. Щодо форми вітання Здрастуй! (Здрастуйте!), то її слід розглядати як менш поширену, стилістично позначену.

Гама формул-вітань, вживаних у нейтральній і особливо фамільярній тональності, значно розширюється завдяки просодично (інтонаційно) оформлюваним емоційним відтінкам, а також морфологічним засобам (суфіксам) та синтаксичним (зміною порядку слів) засобам. Пор.: Добрий день! і День добрий! Моє вам шануваннячко (вітаннячко)! і под. У високій тональності таке розширення неможливе.

Отже, нейтральна і фамільярна тональності характеризуються широкою варіативністю формул-звертань і формул-привітань. Для високої тональності варіативність вказаних формул дуже обмежена.